Часові шари у романі М. Булгакова “Майстер і Маргарита”

Роман “Майстер і Маргарита” – твір, який змінив моє уявлення про світ взагалі. Жив я собі на планеті Земля і знав, що життя одне і після смерті немає нічого. Батьки мої атеїсти. І оці всі паранормальні, чудотворні явища для них – казки з ефектом дурощів. Реальне життя – це те, що є, а все інше – нам невідоме, і нічого ото слухати хтозна що. Так думають мої батьки. Бабуся має інший – протилежний погляд. А я якось не знаю, до якого табору примкнути. Біблію я намагався прочитати, точніше, намагався читати, але це непросто. Притчу про Лазаря

я читав у “Новому Заповіті”, коли ми вивчали Достоєвського; трохи раніше у школі зверталися до біблійних притч та оповідок. Але Булгаков не просто використав щось окреме у своїм романі – він написав “Біблію по – булгаковськи”. Можливо, йому це було зробити легко, бо в родині релігійні теми постійно були на слуху – його обидва діди були священиками, батько викладав теософію.

Що я побачив у Булгакова? Для письменника не існує минулого, майбутнього – все можливе зараз і тепер. Можна одночасно переміщатися в різні часи та простори. Можна побувати в давньому Єршалаїмі чи на Патріарших. Можна

роздивитися світ божий і світ демонічний. Можна бути мертвим на цьому світі, а можна залишатися живим там, в іншому вимірі. Але де б ти не був і що б ти не робив, варто пам’ятати, що ти сам пишеш сторінки свого життя, і як напишеш, так тобі і “воздається”. Мені сподобалося читати роман після його аналізу – я хоч почав розуміти і паралелі, і діади з тріадами. Хотілося брати олівець і робити замальовки, здавалось, тіні одних персонажів стоять за тінями інших. Майстер – це Ієшуа, а Ієшуа – це Ісус Христос. Так само, як Ієшуа, Майстер знає декілька мов. Він має свою улюблену справу – пише роман і не відмовляється від нього навіть тоді, коли життя стає нестерпним. Ієшуа також до самої смерті живе переконаннями: усі люди добрі, злих людей не буває. Він співчуває Іуді, бо в нього є передчуття, що на того чекає нещастя. Ієшуа не тримає зла ні на Левія Матвія, який неправильно записує на пергаменті його слова, ні на зрадника Іуду, ні на Понтія Пілата. Він відійшов від них в інший світ. І Майстер відходить в інший світ – потрапляє до божевільні. Але Булгаков не приземлює образ Христа. Він залишається недосяжним. Ієшуа до останнього подиху виконує свій обов’язок, не просить помилування і не відмовляється від своїх думок. Майстер – земна людина й грішна. Він не витримує. Тікає від проблем, навіть залишає без повідомлення свою кохану Маргариту. У цих двох образах проглядає часова безмежність. Можна сказати, що у кожному є частинка Ісуса – сина Божого, і кожен може бути людиною чесною, чистою – це не зникає нікуди. Моральні якості вічні, вони були колись, є і тепер.

На жаль, вічним є і зло. Воланд переконаний, що без зла не може бути й добра: як могла б людина дізнатися, що таке добро, якби не було зла? Через порівняння, помилки людина шукає істину. Помилки провокує світ демонів. Це традиційно. А от Булгаков показав, що людина – зло, страшніше за демонів. У Москві, де з’являється Воланд зі своїми помічниками, зла чинити не потрібно. Воно вже є. І його зробили не нечисті сили, а самі люди. Аннушка розливає олію – і гине Берліоз (але олія – це дрібниці); Поплавський терміново приїздить до Москви, бо не туга за племінником, а квартирка його тривожить; Стьопа Лиходєєв такі “кренделяси” виробляє, що й демони називають це “свинячеством” і викидають його в Ялту. Воланд, як на параді, робить огляд сучасних людей у театрі й приходить до висновку: “Люди як люди. Такі самі, як і колись. Люблять гроші…” Воланд має силу підняти з праху тих, хто був неправедним, грішив на землі. Так, Фріда не має спокою ні вдень, ні вночі через те, що колись занапастила свою дитину. Тридцять років їй нагадують про скоєний злочин. І хто ж відпускає їй гріхи? Маргарита. Людина. Що хоче сказати Булгаков? Що людина може прощати гріхи так само, як Бог? А може, те, що людина може робити добро і мусить його робити. І якщо хтось винен, але вже помер, то, може, його варто пробачити й не тримати на нього зла. Бо тоді ж це зло сидить у тобі самому. Ось зараз, сидячи на балу у Воланда, Маргарита одночасно перебуває в трьох вимірах. По-перше, вона жива звичайна жінка, дружина високого чиновника, коханка Майстра – і це реальний світ; по-друге, вона у цей час спілкується з потойбічними силами, тобто виходить за межі звичайних можливостей звичайної людини. По-третє, їй дане право відпустити Фріді її гріх (чи не роль вищої сили бере на себе людина?), а пізніше Майстер звільняє від гріха навіть Понтія Пілата.

Чи кожна звичайна людина може мати такі надзвичайні можливості – бути вільною у часі й просторі? Думаю, що ні. Майстер заслужив на життя вічне, на спокій, бо серед московських літераторів він єдиний, хто не піддався меркантильним інтересам (дача, квартира, гроші), не покинув своєї теми, дописав роман до кінця. Він тікає від людей, але не від своєї ідеї. Маргарита має можливість бути в різних часах і просторах, бо вона теж незвичайна. Вона по – справжньому кохає. Подібних до неї немає в жодному світі – ні в біблійному, ні в демонічному, бо, як сказав поет, “раз на тисячу літ лиш приходить подібне кохання”.

А можливо, Булгаков хотів показати, що в кожному часі є щось своє, видатне, унікальне. Сучасний світ із його пристосовуванням, зрадою, лицемірством такий самий, як і колишній – там теж були зрадники й негідники, але кожен час мусить мати щось своє, особливе. Кожен час народжує своїх героїв. Але не завжди простим смертним зразу стає все ясно. І Ісус Христос пройшов непростий шлях земного, а потім і позаземного життя, аж поки його ідеї почали утверджуватися серед людей. Образ Ісуса живе в кожному серці віруючої людини – і час тут не має значення. Мені здається, що Булгаков зробив геніальну річ: він показав, що зло і добро існують завжди. І людина має сама вибирати, якою дорогою їй іти, і завжди має думати про наслідки своїх діянь.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Часові шари у романі М. Булгакова “Майстер і Маргарита”