Відображення прагнення народу до національної самостійності до волі у поемі І. Франка “Мойсей”
Неволя ще ніколи не прикрашала життя, нікому не давала снаги жити та працювати. Тому й боровся український народ за свою самостійність, за волю. Довгий шлях довелося пройти йому, і не просто пройти, а зі зброєю в руках, бо доволі вже було терпіти знущання усіх поневолювачів. Саме про це і розповідає у своїй поемі “Мойсей” великий син великої України Іван Франко. Поема “Мойсей” – справжній заповіт українському народові, який
…замучений, розбитий, Мов паралітик той на роздорожжу, Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Ятрить
Зневірився люд і сказав: “Набрехали пророки! У пустині нам жить і вмирать! Чого ще ждать! І доки?” Але Мойсей, справжній пророк, не може спокійно дивитися, як змінилися думки колись волелюбного народу, не може мовчати, коли люди перестали вірити самим собі, у свої сили. Адже Все, що мав у житті, він віддав Для одної ідеї, І горів, і яснів, і страждав, І трудився для неї.
Проте Мойсей – вже не той Мойсей, якого пам’ятають люди. За сорок років блукань та пошуків змінилися і його голос, і його фізичні сили. Але в душі його горить вічний вогонь, який і веде його уперед, до землі обітованої. Пророк, наперекір волі громади, яка за намовленнями Датана і Авірона заборонила йому говорити, все ж таки промовляє до народу. Він звинувачує людей у тому, що вони віддалися лінощам, духу рабської покори, стали задовольнятися низьким, напівтваринним животінням:
М’ясо стад їх, масло і сир – Се найвищая ласка.
Хіба так можна жити, хіба це життя? Тому і закликає Мойсей народ іти вперед, не сидіти на місці, не чекати, доки на них зійде божа благодать. Треба самим шукати шлях до кращого життя. А в це пророк вірить, вірить, що народ підніметься і вирушить у великий похід до волі:
І я знаю, ви рушите всі, Наче повінь весною. Та у славнім поході своїм Не питайте за мною!.. Най наперед іде ваш похід. Наче бистрії ріки!
Але знавісніла юрба проганяє пророка піл ніч у пустелю, як це завжди робилося і робиться у нашій громаді. Згадаємо і Шевченка, та й самого Франка, з яким зрадники вели виснажливу боротьбу. І в цьому випадку психологія рабів-ізраїльтян – це психологія рабів-українців. Всупереч всьому Мой-сей зізнається людям у любові, безмежній любові:
О Ізраїлю! Якби ти знав, Чого в серці тім повно! Якби знав, як люблю я тебе! Як люблю невимовно!
Ми ніби чуємо схвильований голос самого І. Франка, який звертається до рідної України.
І хоч які випробування не випадають на долю пророка, він не сходить з обраного шляху. Малює йому Азазель дуже страшну картину: євреї бродять у крові, бо на них нападають сусідні племена, які роздирають Ізраїлеву землю поміж собою. Як це перегукується з історією нашого народу, з її кривавими сторінками! Але стверджує Бог, до якого у розпачі звертається Мойсей, що прийде час, і він виведе народ ізраїльський “на підбої і труди”, що знайде він скарби іор-данської долини. Єгова картає Мойсея за те. їло він занепав духом. Але зерна, посіяні ним, не пропали марно. З часом євреї зрозуміли, кого вони втратили. А значить, повернули на той шлях, яким вів їх до свободи боговірний пророк. Легковажний натовп став народом-монолітом, який змітає зі свого шляху підступно-корисливих датанів і авіронів. Керівництво повсталими бере на себе “князь конюхів” Єгошуа, який закликає до зброї і проводить їх до землі обітованої – значить, волю здобуто:
Єгоішуа зично кричить: “До походу До бою!” Ще момент – і Єгошуї крик Гірл сто тисяч повторить: Із номадів лінивих ся мить Люд героїв сотворить…
Мрії І. Франка про самостійність України, про волю здійснилися. Але нелегким шляхом довелося йти українському народу. Проте він дійшов до “землі обітованої”, як і пророкував поет:
Та прийде час, і ти огнистим видом Засяєш у народів вольних колі… І глянеш., як хазяїн домовитий, По своїй хаті і по своїм полі.
Я вірю, що Україна буде завжди вільною і буде завжди вільним український народ!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)