Проблематика поеми Івана Франка “Мойсей”

Як “Мойсей” Мікеланджело – один з найвидатніших творів світового мистецтва, так і однойменна поема І. Франка – унікальне явище не лише в українській, а й світовій літературі.
Написаний у період піднесення революційного руху в Росії й в Україні “Мойсей” став визначною віхою у творчості Каменяра, розкрив нові грані його поетичного генія, з великою силою засвідчив глибоку віру Франка у невичерпні сили народу, і світле майбутнє своєї вітчизни.
Франко прагнув не лише висловити свої погляди на минуле рідного народу “замученого,

розбитого”, а спрямувати його на активні дії, на здобуття людських прав. Ця думка є основною філософською сентенцією твору. Вона знайшла ідейно-художнє втілення у прозі.
Поема “Мойсей” порушувала важливі проблеми, якими жило українське громадянство в часи революційного піднесення: зростання свідомості трудящих мас та їх історична роль, віддане служіння народові, суспільна роль слова; мобілізуюче значення смерті героя; поступ народу. Твір пробуджував у народі моральні сили, політичну свідомість, революційний дух.
Тему та ідею ясно визначає пролог. Поет висловлює глибокий жаль з приводу того, що українському
народові, роз’єднаному Австро-Угорською монархією і царською Росією – суджено було нести безмірні страждання, а також тверде переконання, що всі жертви, злигодні й муки не пройдуть марно. На думку І. Франка, визволення українського народу і возз’єднання його в єдиній вільній державі може відбутися разом із визволенням інших народів.
Обравши за основу біблійну легенду і, відповідно до свого задуму, змінивши її, І. Франко намалював в образі Мойсея вождя, що самовіддано служить народові, любить свій народ і присвячує себе боротьбі за його майбутнє. На шляху до високої мети перешкоджають йому дрібні людці, що вважають за мету не великий ідеал, а мізерну особисту користь, намагаючись демагогічно схилити до цього маси:
Серед них Авірон і Датан
Верховодять сьогодні.
На пророцькі слова, – їх одвіт:
“Наші кози голодні!”
Датан і Авірон розвінчуються поетом як “лихі демони громади”, що прагнуть відвернути її із обраного шляху, яким веде Мойсей. В образах Датана і Авірона поет викриває зрадників революційного руху, реформістів і угодовців. Словами Мойсея він картає антинародну суть їхніх демагогічних заяв, спрямованих в дні бунту на захист спокою як “найблаженнішого стану”. В своїй поемі Франко застерігає народ перед “ошуканцями й дурнями”, розкриває трагедію Мойсея, який перестає бути справжнім вождем з того часу, коли піддається сумнівам щодо правильності обраного шляху та остаточної перемоги. З глибокою симпатією передає письменник беззавітну любов Мойсея до свого народу і віру в те, що народ прийде до сподіваного щастя.
Зневіра й хитання, роздуми і відчай Мойсея напередодні нового життя не можуть втримати його осторонь переможного руху, якого нікому не спинити, бо народ є творцем історії. Саме тому народ і виступає головним героєм твору. Хоч Мойсей і залишив табір, народ обирає з свого трудового середовища нового вождя Єгошуа, “князя конюхів”, здатного підвести маси для переможного бою. Могутнім акордом народної революції завершує поему І. Франко:
А Єгошуа зично кричить:
“До походу! До зброї!”
Як бачимо, поему “Мойсей” проймають національні і вселюдські проблеми. Це твір-роздум про майбутнє українського народу, про взаємини вождя і мас у процесі боротьби за світле життя, про могутні сили народу, здатного висунути з свого середовища в процесі революційного руху поводирів, які приведуть до остаточної перемоги.






Роль жінки в сучасному світі.
Проблематика поеми Івана Франка “Мойсей”