Утвердження загальнолюдської моралі в повісті Г. Квітки – Основ’яненка “Сердешна Оксана”
У 1841 році в альманасі “Ластівка” побачила світ повість Г. Квітки – Основ’яненка “Сердешна Оксана”.Цей твір був високо оцінений Т. Шевченком, П. Кулішем, В. Далем, О. Потебнею. Що ж підкорювало в ньому відомих письменників та мовознавців? Звичайно ж, відповідність християнській моралі, тобто найблагороднішим людським ідеалам. “…Ставлячи за найпершу повинність натури людської моральну чистоту, особисту правдивість та добрість,- писав С. Єфремов,- Квітка й шукав зразків цього в людях…”
Образ головної героїні повісті
Повіривши в кохання капітана, Оксана тікає з ним, кинувши напризволяще матір. Пізніше, дізнавшись про намір капітана видати її заміж за денщика чи програти у карти, в душі дівчини зростає почуття ненависті до зрадника. Саме з цього моменту автор переходить до зображення не тільки соціально-побутового конфлікту, ай з надзвичайною майстерністю розкриває психологічний стан героїні. Оксана, доведена до відчаю, розуміє своє моральне падіння, її пригнічує почуття провини перед матір’ю. 1, найголовніше, воліє прийняти яку завгодно покуту, щоб отримати Боже й людське прощення. На відміну від Катерини Оксана замислюється над долею маленького сина. До речі, до розуміння власної відповідальності вона проходить певний шлях вагань. У страшному психологічному стані, близькому до божевілля, вона знаходить винуватця власної трагедії – сина. “Воно не дитя мені, воно ураг мій… Отут, у канаві, викопаю йому гарненьку ямку, положу його любенько… та разом землею і засиплю, і гробик виведу; воно і не зчується, мов засне… Нехай копитан ськає свого сина!..” Але дитина, прокинувшись, виводить жінку із цього жахливого стану. Це було воскресінням героїні. Початком нового життя. Г. Квітка-Основ’яненко зворушливо описує сцену, як малий Митрик, простягаючи рученята до матусі, забелькотів: “Мамо!.. Мамо!.. Бозя!..” Саме останнє слово і стало тією магічною силою, що повернула героїню до дійсності, до усвідомлення материнського обов’язку. Власна трагедія поступилася місцем природній силі духу жінки.
Пройшовши нелегкий шлях життєвих випробувань, Оксана стала сердечнішою у ставленні до людей. Тому слово “сердешна” у назві твору можна розцінювати двояко. У цьому слові – і трагедія жінки, і відродження кращих рис, що властиві українкам. Повість закінчується щасливо. Петро, звичайний сільський парубок, у своїх почуттях до Оксани, її матері, Митрика піднісся до вершин справжньої любові, виявляючи справжнє душевне благородство. На мою думку, у порівнянні з “Катериною” Т. Шевченка повість Г. Квітки – Основ’яненка має більш поміркований характер, бо наближена до піднесення найблагородніших людських ідеалів. У 1918 році, репресований пізніше літературознавець Василь Бойко писав: “Мораль Квітки – загальнолюдська мораль, мораль християнська, яка ще не стала трюїзмом, а повна глибокого значення для кожної людини в усі часи”. Саме це і визначає інтерес до твору наших сучасників.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)