Утвердження величі ратного подвигу і гнівний осуд війни у романі О. Гончара “Прапороносці”
Звістка про війну ввірвалась у життя Олеся Гончара, коли той був студентом. Маючи можливість евакуюватись, він, однак, пішов у райком комсомолу, щоб стати бійцем добровільного студентського загону. Пройшовши війну, виконавши свій обов’язок перед Батьківщиною, Гончар прагнув якнайскоріше виконати ще один свій обов’язок – обов’язок письменника – “скоріше вилити на папір те, що переповнювало душу”, те, що було задумано ще на фронті, “прорватися до правди, до зображення війни справжньої, реальної, з її стражданнями, кров’ю
Роман “Прапороносці” – це твір про героїзм народу, про велич його ратного подвигу. Цей героїзм виявляється на кожній СТОрінці роману, герої проявляють його щодня. У творі немає негативних образів серед радянських солдат, адже той, хто повсякчас ризикує життям в ім’я людства, вже герой. Майже весь радянський народ піднявся на захист рідної землі, представників різних націй і народностей об’єднала одна мета. Герої твору сповнені доблесті і мужності, вони впевнені у величі свого народу: “Який це народ,
Війна – це смерть, кров, жорстокість. Але не втрачають герої роману людяності, почуття гуманізму. Так, потерпаючи від спраги, російський солдат віддає останні краплі води прикутому до кулемета хорватові, своєму недавньому ворогові. А забитий і боязливий Хома перестає думати лише про себе і свою Явдошку, а вболіває за всі знедолені народи. Говорячи про ратний подвиг, варто зазначити, що він став масовим. Багато вояків залишилося навіки у Трансільванських горах.
Загибель цвіту нації, молодих, здорових, красивих, сильних людей, що мають жити і бути щасливими, є неприродною. Це суперечить усім законам життя й усвідомлюється як гнівний осуд війни. Хіба не є засудженням війни той факт, що гине Юрій Брянський – носій найкращих людських рис, поняття вірності і честі, прекрасний товариш і талановитий офіцер. А смерть юнака Гая, молодого, вродливого, закоханого у все прекрасне. А смерть прекрасної дівчини Шури Ясногорської, що в творі виступає втіленням краси і дівочої вірності. Її смерть у той день, коли над світом лунали вже салюти перемоги, сприймається як прокляття фашизму, всіх війн на землі. А скільки людських доль покалічила війна! Саша Сіверцов через свою сліпоту вже ніколи не буде художником, що для нього означає життєвий крах. Не було, мабуть, жодної людини, у якої б війна не забрала рідних і близьких. Так, у кожному рядку і між рядками читаємо ми гнівне засудження війни.
Війна – це найжахливіше, що може бути на землі. Не дай же, Господи, більше повторитися цьому відтворенню пекла на нашій планеті!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)