Засудження війни і її наслідків у романі Еріха Марії Ремарка “Три товариші”

За все, що сталося, я відчуваю в якійсь мірі й особливу відповідальність. Еріх Марія Ремарк. Людство стоїть на порозі XXІ століття. Ось-ось наше століття стане історією. Якою саме? Які віхи воно вписало в літопис? Що закарбувалося в нашій пам’яті, в пам’яті наших батьків, дідів і прадідів? Жовтневий переворот і розпад Російської імперії. Політ людини в космос і Чорнобильська трагедія. Голодомор 33-го і проголошення незалежності України. Однією з найбільших трагедій була, є і залишається війна. Якою б не була вона за кількістю жертв чи масштабами

руйнувань, війна завжди залишається війною, відлунюється тяжким болем у людських душах. Не загоїти ніколи і нічим рани душі і серця жінки, яка не дочекалася свого сина, коханого чи батька з фронтів. Саме про біль втрат, про відчай людей розповідав читачам письменник-антифашист Еріх Марія Ремарк. Декілька разів поранений на фронті, з опаленою душею повернувся він додому. Його урапатріотичні настрої розбились об скелю смерті й насильства. Натомість з’явилися зневіра, безнадія, спустошеність і марність сподівань. Наслідком цього і була поява нової генерації – “втраченого покоління”, а згодом і літератури
про нього, одним із зачинателів якої і був Еріх Марія Ремарк. Після виходу роману “Три товариші” в 1937 році письменника позбавили німецького громадянства. Нацистські пропагандисти скажено його цькували, звинувачуючи у “підриві воїнського духу”, в приниженні “героїки” німецької солдатчини. Книги Ремарка заборонялись і спалювалися фашистами. А між тим твори його були дуже популярними в США, куди письменник переїхав у 1939 році, напередодні другої світової війни. Які б страшні події не довелося пережити йому, він все одно писав добрі і правдиві книги, що доходили до серця кожної людини. Його хвилювали найгостріші проблеми століття – війна і фашизм. Він вважав, що будь-яка війна – це катастрофа для людства, це ганьба цивілізації, це насилля над людиною. Вона є трагедією як для переможених, так і для переможців, бо нехтує найбільшою цінністю на землі – людським життям.

Ніколи не забуду своїх вражень після знайомства з романом “Три товариші”. То був сум і сльози, так, саме сльози. Гине Патриція Гольман, руйнується світле й Чудове кохання, товариші живуть уже без радості, надій та мрій. Вони вважають, що світ, хоч він і недосконалий, переробити неможливо. Минуло понад п’ятдесят років, як скінчилась остання, друга світова війна, але ті, хто пройшов через це жахливе місиво, в якому смерть людини “була найважливішою, важливішою, ніж уся земна куля, яка далі крутилася собі”, досі пам’ятають її. Герої роману “Три товариші” на власному досвіді переконалися, що у світі панує зло. У спогадах Роберта Локампо воно постає як стихія, що поглинає юність, друзів, найкращі мрії, батьків. “Можливо, ми зостанемося живі, але чи будемо насправді жити? Ми повернемося втомлені, внутрішньо зруйновані, спустошені, усім чужі, позбавлені надій. Ми вже не зможемо знайти собі місця в житті”. Герої Ремарка живуть за принципом: один за всіх, усі за одного. Але “всі” – це тільки їхня трійка: Готфрід Ленц, Отто Кестер, Роберт Локамп. Мене зворушили сторінки, де розповідається про їхню допомогу, щиру, безкорисливу, коли треба було врятувати життя хворій на туберкульоз Пат, коханій Локампа. Дівчина все одно помирає, але товариші зробили все можливе, і це викликає захоплення їхніми стосунками, їхньою дружбою.

А ще вразив епізод, у якому автор показує, як ховали Готфріда Ленца, “останнього романтика”, щиру і доброзичливу людину. Він пройшов через всю війну, чотири рази був поранений, але куля наздогнала його вже в післявоєнний час. Ремарк з болем описує, як товариші довго не могли збагнути, як же це милий добрий Ленц загинув у мирний час у себе на батьківщині від рук нациста. “Коли його ховали, був ясний сонячний день… Гостро пахла розкопана земля. Ми стояли біля його могили, знали, що його тіло, волосся, очі ще існують, а проте він пішов від нас і ніколи вже не повернеться”.

Три товариші живуть за правилами фронтової дружби, підтримуючи один одного, воюють із своїм оточенням. Із злом, що наступає на них, вони ведуть особисту, “малу” війну. Але ж автор показує, що війна в його улюблених героях не знищила добра і ніжності, співчуття і кохання. Вони міцні, бо разом. Ідеї дружби, товариськості посідають у романі важливе місце, бо завдяки цим почуттям люди можуть вижити в безкрайому океані самотності.

Цей твір сумний, бо, засуджуючи війну, Ремарк зображує світ, не приховуючи гіркої правди. Неналагоджене життя, невпевненість у завтрашньому дні, страшні злидні, самогубства, відчай – це жахи, які залишає по собі крива-ВЄ м’ясорубка. Безробітні стають завсідниками музеїв, бо там тепло вдень. Якась стара й бідна жінка купує на аукціоні папугу, щоб було кого почути ввечері. Попереду – ніч і темрява. І тільки маленький вогник кращих людських якостей може зруйнувати самотність і відчай. Ремарк не міг зупинити війну, але він умів ненавидіти її і протиставив їй непереможну людську гідність. Саме його чесні, добрі, правдиві книги доходили до серця кожного читача і робили свою велику справу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5,00 out of 5)

Засудження війни і її наслідків у романі Еріха Марії Ремарка “Три товариші”