Уславлення любові козаків до Вітчизни в поемі «Гамалія»

Подвиги народних героїв, їхні благородство і звитягу українки оспівували в багатьох народних думах, історичних піснях. Захоплює слава українського лицарства і поетичну уяву Тараса Шевченка. Восени 1847 року Тарас Григорович вирушив у морську подорож до Швеції й Данії. Подорож ця дала нам один із шедеврів його ранньої творчості – поему «Гамалія».

Гамалія – головний герой поеми – це узагальнений образ козацького ватажка, який пливе в самісіньке лігво до ворога, щоб визволити з неволі своїх співвітчизників. Патріотичні мотиви звучать

уже на початку поеми в пісні невільників:

Почуємо славу, козацькую славу,

Почуємо та й загинем.

Бранці тужать за рідною землею, вірять, що порятунок прийде з України, в те, що там «раду радять, як на турка стати». Плач козаків-невільників через Чорне море долинув аж до Хортиці, і –

Дніпр укрили байдаки,

І заспівали козаки.

Запорожці пливуть у Туреччину, і «попереду Гамалія байдаком керує». У Скутарі – передмісті Стамбула – він у самому пеклі бою. Українці завжди цінували в людях благородство, мужність, любов до рідної землі, тому і прославляють свого ватажка козаки, а з ними і Тарас Шевченко:

Слава тобі, Гамаліє…

На всю Україну,

Що не дав ти товариству

Згинуть на чужині!






Твір у народі кажуть не все те золото що блищить.
Уславлення любові козаків до Вітчизни в поемі «Гамалія»