У чому сенс життя? (твір по оповіданню М. Горького “Стара Ізергіль”)
На мій погляд, із всіх ранніх творів Максима Горького оповідання “Стара Ізергіль” саме романтичне і поетичне. Його герої – сміливі, сильні духом люди. На їхньому прикладі письменник міркує про добро і зло, про зміст і мудрість життя. Дуже цікава і побудова оповідання. Оповідання про життя старої Ізергіль обрамлено двома легендами – про Ларру і Данко. Перед нами кілька людських доль – вибирайте! Судите самі про сенс життя! У чому ж він полягає? В індивідуалізмі Ларри або у беззавітному служінні людям, якому присвятив себе Данко? А
Роки відняли у Ізергіль колишню красу, згасили блиск її очей, згорбили стрункий стан, але дали їй мудрість, знання життя і справжню духовність. Горький не випадково вкладає у вуста саме цієї жінки легенди про Ларру і Данко. Є в ній щось загальне
Тоді чому ж зрештою він став мріяти про смерть і “у його очах було стільки туги, що можна було б отруїти нею усіх людей світу?”. Очевидно, тому, хто не вміє віддавати, дарувати щиросердечне тепло, хто “крім себе не бачить нічого”, важко бути щасливим і гідно пройти життєвий шлях. Романтичним антиподом Ларри є Данко – сміливий красень, серце якого зайнялося великою любов’ю до людей. У його образі Горький втілив своє подання про справжніх героїв, про тих, у кому він бачив ідеал. Не випадково навіть пейзаж створює у читача відчуття чогось незвичайного, фантастичного. Він допомагає нам перейти з реального життя (оповідання Ізергіль про себе) у романтичний світ легенди:
“І в степовій далечіні, тепер вже чорної і страшної, як би такої, що причаїлася, що сховала в собі щось, спалахували маленькі блакитні вогники. То там, то отут вони на мить були і гаснули, точно трохи людей, що розсипалися по степу далеко друг від друга, шукали в ній щось, запалюючи сірника, які вітер негайно ж гасив. Це були дуже дивні блакитні вогники, що натякали на щось казкове”.
Як блакитні іскри пожвавлюють чорний степ, який немов таїть у собі щось недобре, так і люди, подібні Данко, здатні внести у життя добро і світло. Данко прекрасний як зовні, так і внутрішньо: “Подивилися на нього і побачили, що він кращий з усіх, тому що в очах його світилося багато сили і живого вогню”. Енергія і сила Данко протиставляється безвільності і боягузтву юрби. Втомлені і злі люди, роздратовані своїм безсиллям, втрачають людський вигляд: “Данко дивився на тих, заради яких він поніс працю, і бачив, що вони – як звірі. Багато людей стояло довкола нього, але не було на обличчях їх шляхетності, і не можна було йому чекати пощади від них”. Але Данко зумів перемогти спаленіле у ньому обурення, тому що жалість і любов до людей виявилися в ньому сильніше. Щоб врятувати їх, він робить духовний подвиг. “Що зроблю я для людей? – сильніше грому крикнув Данко. І раптом він розірвав руками собі груди і вирвав з них своє серце і високо підняв його над головою. Воно палало так яскраво, як сонце, і яскравіше сонця, і весь ліс замовчав, освітлений цим смолоскипом великої любові до людей…”.
Палаюче серце Данко – це символ жертовного служіння людям, а сам герой – втілення всього кращого у людині. І якою жалюгідною і низькою на його тлі здається “обережна людина”, що, “боячись чогось, наступила на горде серце ногою…”. Я думаю, що у легенді про палаюче серце Данко виражається авторська позиція стосовно питання про сенс життя. Інакше кажучи, весь сенс життя, по Горькому, у жертовному, безкорисливому служінні людям. Правда, у цей час така позиція навряд чи буде популярною. Мені здається, що більшість з нас уподібнюється “обережній людині”, що наступила ногою на палаюче серце. Чи не тому нам доводиться переживати болісні кризи, як моральні, так і матеріальні. Звичайно, не можна жадати від людей жертв насильно, і великі подвиги не кожний може зробити. Але якщо ми будемо намагатися стати добріше, допомагати тим, хто бідує, то світ напевно зміниться на краще. А життя людини, що дарує людям щиросердечне тепло, можна назвати прекрасним і таким, що має зміст.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)