У чому сенс життя? (по оповіданню М. Горького “Баба Изергиль”)

На мій погляд, із всіх ранніх произведений Максима Горького оповідання “Баба Изергиль” самий романтичний і поетичний. Його герої – сміливим, сильні духом люди. На їхньому прикладі письменник міркує про добре й злі, про зміст і мудрість життя. Дуже цікаво й побудова оповідання. Повествование про життя баби Изергиль обрамлено двома легендами – про Ларре й Данко.

Перед нами кілька людських доль – вибирайте! Судите самі про сенс життя! У чому ж він полягає?

В індивідуалізмі Ларри або в беззавітному служінні людям, которому присвятив

себе Данко? А може, потрібно прагнути прожити вільними, багату пригодами життя? Чимало горя й радостей випробувала баба Изергиль, різних людей зустріла вона на своєму довгому життєвому шляху.

Образи тих, кого вона любила, назавжди залишилися в її памяти. Це й гордовитий шляхтич, і “достійний пан з порубаною особою”, і юнак – “бліда й тендітна квітка сходу, отравленний поцілунками”. Роки відняли в Изергиль колишню красу, потушили блиск її очей, згорбили стрункий стан, але дали їй мудрість, знання життя й справжню духовність. Гіркий не випадково вкладає у вуста саме цієї жінки легенди про Ларре й Данко. Є

в ній щось загальне з обома героями.

Изергиль доводилося жертвувати собою заради коханих, проявляти самевідкинутість, і разом з тим вона прожила життя для себе, вільна від яких-небудь обов’язків і зобов’язань. Письменник не засуджує її: ідеальні люди дійсно зустрічаються тільки в казках, а в живих, реальних людях може сполучатися й погане, і гарне. Однак навряд чи легенда про Данко могла прозвучати з вуст людини духовно вбогого, боягузливого й підлого.

У легенді про Ларре Горький розвінчує індивідуалізм тих, хто відкидає людей, не хоче зважати на загальнолюдські законами. Хтось може заперечити, що саме в цьому й полягає справжня воля – робити те, що хочеться, іти куди завгодно, не вважатися ні з ким, тобто “зберегти себе цілим”. Однак того, хто обере цей шлях, чекає трагічну й сумну долю – одиночество. Дійсно, “за все, що людина бере, він платить собою: своїм розумом і силою, іноді життям”. Інакше кажучи, не можна тільки споживати, нічого не даючи замість.

Ларра зневажив цим законом, і його чекало страшне покарання. Здавалося б, він ні в чому не випробовував недоліку: “викрадав худобу, дівчин – усе, що хотів”, і при цьому був вільним як птах Тоді чому ж зрештою він став мріяти про смерть і “у його глазах було стільки туги, що можна було б отруїти нею всіх людей миру? ” По-видимому, тому, хто не вміє віддавати, дарувати душевное тепло, хто “крім себе не бачить ничего”, важко бути щасливим і гідно пройти життєвий шлях. Романтичним антиподом Ларри є Данко – сміливий красень, серце якого зайнялося великою любов’ю до людей.

У його образі Горький втілив своє представление про справжніх героїв, про тихі, у кому він бачив ідеал Не випадково навіть пейзаж створює в читача відчуття чогось незвичайного, фантастичного. Він допомагає нам перейти з реального життя (оповідання Изергиль про себе) у романтичний мир легенди: “И в степової далечіні, тепер уже чорної й страшної, як би притаившейся, що сховала в собі щось, спалахували маленькі блакитні вогники. Те там, те отут вони на мить були й гаснули, точно трохи людей, що розсипалися по степу далеко друг від друга, шукали в ній щось, зажигая сірника, які вітер негайно ж гасив.

Це були дуже дивні блакитні мови огня, що натякали на щось казкове”. Як голубие іскри пожвавлюють чорний степ, немов таїть у собі щось недобре, так і люди, подібні Данко, здатні внести в життя добро й світло. Данко прекрасний як зовні, так і внутренне: “Подивилися на нього й побачили, що він кращий з усіх, тому що в очах його світилось багато сили й живого вогню”.

Енергія й сила Данко протиставляється безвільності й боягузтву юрби. Втомлені й злі люди, роздратовані своїм безсиллям, теряют людський вигляд: “Данко дивився на ті, заради яких він поніс працю, і бачив, що вони – як звірі Багато людей стояло довкола нього, але не було на особах їхньої шляхетності, і не можна було йому чекати пощади від них”. Але Данко зумів перемогти спаленіле в ньому негодование, тому що жалість і любов до людям виявилися в ньому сильніше.

Щоб урятувати їх, він робить духовний подвиг. “”Що сдегавкоту я для людей?” – сильніше грому крикнув Данко. І раптом він розірвав руками собі груди й вирвали з її своє серце й високо підняв його над головою.

Воно палало так яскраво, як сонце, і яскравіше сонця, і весь ліс замолчал, освітлений цим смолоскипом великої любви до людей… “. Палаюче серце Данко – це символ жертовного служіння людям, а сам герой – втілення всього кращого в людині. І яким жалюгідному й низьким на його тлі здається “обережна людина”, доторий, “боячись чогось, наступив на горде серце ногою…

” Я думаю, що в легенді про палаюче серце Данко виражається авторська позиція по впросу про сенс життя. Інакше кажучи, весь сенс життя, по Горькому, у жертвенном, безкорисливому служінні людям. Правда, у цей час така позиція навряд чи будет популярної.

Мені здається, що большинсту з нас уподібнюється “обережному чолостоліттю”, що наступило ногою на палаюче серце. Чи не тому нам доводиться періживати болісна криза, як моральнийний, так і в області матеріального. Звичайно, не можна жадати від людей жертв насильно, і великі подвиги не кожному по плечу.

Але якщо ми будемо намагатися стать добреї, отзивчивее, допомагати тим, хто в цьому бідує, то мир напевно зміниться до проміньшему. А життя людини, що дарує людям душевное тепло, можна назвати прекрасної й имеющей зміст






Невмирущість духовної краси людини леся українка.
У чому сенс життя? (по оповіданню М. Горького “Баба Изергиль”)