Твори письменників-модерністів: Відродження

Розміщено від Tvіr в Вторник 25 мая

Не жалію, не зову, не плачу
Не жалію, не зову, не плачу,
Все мине, як з білих яблунь дим.
Прив’ядання золотом позначений,
Я не буду більше молодим.
Серце, ти вже так не будеш битися,
Перем’яте памороззю літ,
Сторона березового ситцю
Не заманить босого в похід.
Дух бродяжий, ти не той, що зроду
На вустах вогнем палахкотів.
Де ж узять колишню свіжу вроду,
Шал очей і повінь почуттів?
Я тепер скупіший на бажання,
Світе мій, чи ти приснивсь мені?
Мов лункою весняною

ранню
Я промчав на райдужнім коні.
Тління жде на тебе і на мене,
Тихо пада з кленів листя мідь…
Будь же ти навік благословенне,
Що прийшло розквітнуть і зотліть.
Переклад К. Житника

Відгомоніла золота діброва
Беріз веселих словом шелестким.
І Журавлі у небі вечоровім
Вже не жаліють більше ні за ким.
Кого жаліть?
Та ж кожен подорожній
В цім світі – зайде і полишить дім.
Про всіх, шо зникли, маритть дика рожа
З широким місяцем над ставом голубим.
Стою самотній на рівнині голій,
А журавлів односить вітер вдаль.
Я повен дум про юність смаглочолу
Хоча нічого, що

пройшло, не жаль.
Не жаль тих літ, які на вітер кинув,
Не жаль душі бузкову рясновіть
В саду пала багаття горобини,
Та не снага когось йому зігріть.
Не обгорять у горобини грона,
Від смаготи не пропаде трава.
Як дерево ласкаво листя ронить,
Так я роню смутні мої слова.
І якщо час із вітровієм в змові
Згребе у жмуток їх, як зайвий біль…
Скажіть ви так… шо золотій діброві
Відгомонілось любо серед піль.

Переклад В. Коломійця


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Твори письменників-модерністів: Відродження