Твір за романом Гроссмана “Життя й доля”
Основне коло філософської проблематики епопеї В. Гроссмана “Життя й доля” – життя й доля, воля й насильство, закони війни й життя народу. Письменник бачить у війні не зіткнення армій, а зіткнення мирів, зіткнення різних поглядів на життя, на долю окремої людини й народу. Війна виявила корінні проблеми, розкрила основні протиріччя епохи. У романі дві основні теми – життя й доля. “Життя” – це воля, неповторність, індивідуальність; “доля” – необхідність”, тиск держави, несвобода. Комісар Кримов говорить: “Як дивно
Греків – виразник не тільки народного, національного, але й вселюдського, волелюбного духу (недарма його прізвище Греков). Головний конфлікт роману – конфлікт народу й держави, волі й насильства. “Сталінградське торжество визначило результат війни, але мовчазна суперечка між перемігшим народом і перемігшою державою тривав. Від цієї суперечки залежала доля людини, його воля”. Цей конфлікт проривається назовні в міркуваннях героїв про колективізацію, про долю “спецпереселенцев”, у картинах табору, у роздумах автора й героїв об тридцять сьомих років і його наслідків. Колимський табір і хід війни зв’язані між собою. Гроссман переконаний, що “частина правди – це не правда”. Арфа ловить себе на думці, що ненавидить особиста більше, ніж німця, тому що довідається в ньому самого себе. Гроссман зображує народні страждання: це й зображення таборів, арештів і репресій, і їхнього розкладницького впливу на душі людей і моральність народу. Хоробрі перетворюються в боягузів, добрі люди – у жорстоких, стійкі – у легкодухі. Людей руйнує подвійну свідомість, невір’я друг у друга.
Причини даних явищ – сталінське самовладдя й загальний страх. Свідомістю й поводженням людей із часів революції керують ідеологічні схеми, що привчили нас уважати, що ціль вище моралі, справа вище людини, ідея вище життя. Наскільки небезпечна така перестановка цінностей, видно з епізодів, коли Новиков на вісім хвилин затримав настання, тобто, ризикуючи головою, іде на невиконання сталінського наказу заради того, щоб зберегти людей. А для Гетманова “необхідність жертвувати людьми заради справи завжди здавалася природної, незаперечної не тільки під час війни”. Відношення до долі, до необхідності, до питання про провину й відповідальність особистості перед особою обставин життя в героїв роману різне.
Штурмбанфюрер Кальтлуфт, кат у печей, що вбив п’ятсот дев’яносто тисяч людей, намагається виправдати це наказом понад, своєю підневільністю, владою фюрера, долею: “доля штовхала його на шлях ката”. Але автор затверджує: “Доля веде людину, але людина йде тому, що хоче, і він вільний не хотіти”. Зміст паралелей Сталін – Гітлер, фашистський табір – колимський табір у тім, щоб загострити проблему провини й відповідальності особистості Б самому широкому, філософському плані. Коли в суспільстві діється зло, у тім або іншому ступені в ньому винуваті все. Пройшовши через трагічні випробування XX століття – другу світову війну, гітлеризм і сталінізм, – людство починає усвідомлювати той факт, що покірність, залежність людини від обставин, рабство виявилися сильні. І в той же час в образах героїв Вітчизняної війни Гроссман бачить волелюбність і совісність. Що перевищить у людині й людстві? Фінал роману відкритий.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)