Твір на тему: Прибираючи пам’ятники, залишайте постаменти
Популярний афоризм Юліана Тувіма “Прибираючи пам’ятники, залишайте постаменти”, – сказаний немовби про те, що сталося з монументальною композицією княгині Ольги в оточенні Андрія Первозванного, Кирила та Мефодія (до речі, кияни першими у світі встановили пам’ятник великим слов’янським просвітителям). Та, крім усього іншого, ця незвичайна історія пов’язана ще й зі спорудженням пам’ятника Тарасу Шевченку.
Почалася вона 1905 року, коли Київська міська дума вирішила спорудити пам’ятник Олександрові II перед будинком
А саме в той час створюється київське відділення російського Військово-історичного товариства. На його засіданні запропоновано відкрити в Києві “Історичний шлях” (відстань від Михайлівського собору до Софійського). Мотивувалося це тим, що Київ є початком, вихідним пунктом творення великої держави, тут протягом п’яти віків зосереджувалось політичне, військове та економічне життя Русі, історія його багата
З цією метою товариство мало намір, залучивши Академію мистецтв, увічнити княгиню Ольгу, Віщого Олега, Ярослава Мудрого, Володимира Святославича, Володимира Мономаха, Святослава Ігоровича (у вигляді воїна з веслом у руках), Нестора-літописця і “доісторичний Київ”. До спеціального організаційного комітету, який опікувався “Історичним шляхом”, крім представників військових, купецьких і промислових кіл, увійшли архітектори, мистецтвознавці, скульптори, історики. Проте грошей на встановлення пам’ятника в Києві не було. 11 березня відбулося засідання Думи, на якій міський голова Дьяков сказав, що “кавалер” (Тарас Шевченко) повинен поступитися місцем “дамі” (Ользі). Проголосувавши, дійшли згоди: “Історичний шлях” проходитиме між Софійським собором і Михайлівським монастирем, а пам’ятник Шевченкові буде споруджено на нинішній площі Толстого. Скориставшись цим рішенням, Військово-історичне товариство “застовпило ділянку” тимчасовою моделлю пам’ятника княгині Ользі, обмовившись, що її приберуть, як тільки вона почне руйнуватись. Отже, замість задуманого бронзового монумента – модель із цементу, річкового піску й мармурових крихт.
Одержавши кошти з Петербурга й зібравши ще три тисячі, перед реальним училищем звели дерев’яний барак, де в червні 1911 року почали споруджувати пам’ятник за проектом Івана Кавалерідзе, який раніше робив варіанти пам’ятника Шевченкові, тільки встановлення його відкладалося. Постать Андрія Первозванного ліпив однокурсник Кавалерідзе Сниткін.
Це була групова композиція висотою дев’ять метрів з постаттю княгині Ольги в центрі, зліва – зображення слов’янських просвітителів: в одязі священика Кирило читає розгорнутий сувій, поряд у монашому одязі з капюшоном сидить Мефодій. Відкриття відбулося 4 вересня – під звуки військового оркестру. Минуло кілька років. У 1919 році в Києві вирішили відкрити пам’ятник Шевченкові. Це було погруддя роботи Бернарда Кратка – дещо скороспіле, з помітною поверховою стилізацією. Та дуже хотілося киянам мати пам’ятник великому Кобзареві. Справедливо ухвалили поставити пам’ятник там, де й планували спочатку. Одного разу вранці на постаменті замість пам’ятника княгині з’явилося погруддя Шевченка. На відкритті відбувся мітинг.
Недовговічний матеріал не витримав усіх подій, атмосферних опадів, і “тимчасовий” пам’ятник почав руйнуватися. 1923 року скульптури Андрія, Кирила і Мефодія прибрали, пізніше розібрали й постамент. І лише в наші дні пам’ятник княгині Ользі і першим просвітителям Русі відновлено.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)