Твір на тему: Інтимна лірика Дмитра Павличка
Світова література знає чимало, зразків інтимної лірики. Пригадаймо сонет, Петрарки, поезії Пушкіна, неповторне “Зів’яле листя” І. Франка, поезії А. Малишка, В. Сосюри. Тема кохання, болісного, жагучого, драматично гострого, – одна з характер’ них для Д. Павличка. Захоплення жіночою красою, палкий жаль за втраченим ко ханням, вибагливість в інтимних стосунках – такі почуття проймають цикл поезі “Пахощі хвої”, ця тема пізніше буде найглибше розроблена в збірці “Таємниця твого обличчя”. Інтимна лірика поета пристрасна,
З’явись, благослови, зігрій, Якщо ти є, якщо ти є!
Яскрава образність, свіжа, небуденна поетична думка, мінливість почуттів ліричного героя – про це йдеться в невеликій поезії “Дзвонить у зорях небо чисте…”; Поезія Д. Павличка не повторює художніх прийомів його попередників.
О, я хотів тобі сказати, Що те колоссячко вусате То невсипущий труд мозільний, То молодим калач весільний.
Боляче, що вона не замилювалася над тим, не помічала і не чула німотног крику знівечених нею колосків пшениці, як не чула й того, що так німо кричал його найніжніші почуття, стоптані разом з колоссям.
Поезія “Два кольори” – твір такої ж емоційно-роздумливої інтимної лірики. Відчутна спорідненість і співзвучність її з відомою “Піснею про рушник” А. Малишка. Немало років минуло, як двома кольорами, червоними і чорними нитками, мати вишила сорочку для сина, який “малим збирався навесні піти у світ незнаними шляхами”. Розмаїта гама українських народних вишиванок, де переважають два кольори: червоний і чорний – символи любові і журби, радості і смутку. Ці почуття в житті органічно поєднані: “Переплелись, як мамине шиття, мої сумні і, радісні дороги”. Ліричний герой зберіг найсвятіше – “горточок старого полотна вишите…життя на ньому”, зберіг пам’ять про найкращу жінку для кожної людини – матір. Композитор Олександр Білаш дав мелодійні крила поезії. Саме музика допомагає нам глибше зрозуміти і красу образів і красу нашого буття.
“Вічна” тема для Д. Павличка спонукає читача до роздумів, підносить у помислах, робить його благороднішим. Вірш поета “Моя любов, ти – як Бог?” – наочний приклад цього. Як Земля, космос становлять Всесвіт, бо існують за взаємозалежними законами буття, так само і земна любов сягає небесного високого почуття, і тим вона вже неземна. Любов осяває душу людини, її не можна побачити й почути так само, як Бога, це почуття дано, щоб лише відчувати. Наскільки зворушливим є образ явора, його милої явороньки, їхнє безнадійне кохання. Явір стає символом болю й невимовної журби, він тужить за своєю судженою, бо їхнє молоде кохання з’являється лише у снах. Тугою і смутком, болем пройнята остання строфа, бо яворові загрожує знищення:
Він не знає, що надійдуть люди, Зміряють його на поруби. Розітнуть йому печальні груди, Скрипку зроблять із його журби.
Дмитро Павличко виспівав свою “вічну” гему кохання ніби одним подихом, вклавши в неї світлу радість, тиху печаль і тугу осяяного й збентеженого великим коханням серця ліричного героя. “Поезія – це мова молодих”, – сказав Д. Павличко. І такий погляд на поезію як на молодий поклик людської душі він підтверджує своєю творчістю.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)