Твір на тему: Громадянська лірика О. Олеся
Громадянська лірика – це особиста позиція поета у суспільстві, його переконання, ідеали, ставлення до рідної мови, до національної культури, історії, іншими словами – сила, привабливість, правдивість, краса і цінність його поетичного слова для сучасних і наступних поколінь. Великими майстрами громадянської лірики були ї. Франко, М. Старицький, Леся Українка.
Лютневу революцію 1917 року народи Російської імперії зустріли з піднесенням. Перед віками гнобленим народом України постала надія на власну державність і національне відродження.
Весь вірш написано уривчастою, швидкозмінною мовою. Кожне слово становить собою цілу картину. Часті вигуки, питальні речення ще більше посилюють експресивність поезії, передають її піднесений настрій. Про це ж говорять і звертання: друже, брате. Спільна радість і спільна надія зріднили всіх людей.
Вірш “Замовкніть всі: великий час прийшов”, як і ще деякі поезії на близьку тему, написаний у відповідному ключі. Олесь хоче підкреслити важливість історичного моменту, вибору, від якого залежить доля країни. Відповідно до цього змінюються і тон звернення поета, і лексика. У цьому вірші О. Олесь закликає всіх замовкнути, зосередитись, адже навіть гармати замовкли – так, немов на молитві. Це враження посилює образ Матері, яка стала на коліна, благаючи Україні світлу долю. Урочистий тон вірша посилюється відповідними образотворчими засобами (“великий час прийшов., “на терезах життя і смерті ми”). Завершується вірш упевненістю, що кожен син народу віддасть життя за вільну батьківщину: “За волю кожен з нас поляже”.
Вірші “1 Мая” і “Лебідь” О. Олесь записав до свого щоденника в 1917 році. Він не тільки вітав лютневу революцію, але ладен був боротися за волю разом з робітниками, яких у вірші “1 Мая” порівнює з “хвилями” і “нестримним потоком”. О. Олесь і оспівує, і оплакує революцію, боляче переживаючи її поразку. У поезії “Лебідь” поет говорить про прекрасного білого лебедя, який кликав лебедину зграю “розгорнути крила”, та навколо стояла темна ніч, і лебідь втратив надію розбудити птахів – “вдарився об камінь, зранив собі груди, крила поломав”. Але сонце зійшло, зграя прокинулась, піднялась у небо, полетіла у щасливий край.
Вірш О. Олеся “О слово рідне! Орле скутий!” – пристрасний гімн рідному слову. Поет прославляє народ, який зберіг рідну мову в страшну годину, “коли він сам стоять не міг”. Слово в поезії О. Олеся може бути мечем і сонцем. Слово – це душа народу і її, душу, можна зберегти, тільки зберігши мову. Вірш “О слово рідне! Орле скутий!”