З журбою радість обнялась. Учнівський твір за творчістю О. Олеся

І ось знову, як колись, звучить мелодія пісні “Сміються, плачуть солов’ї…” Але цього разу для мене не буде таємницею те, що слова цієї пісні належать українському поетові Олександру Олесю. Так, коли я вперше почула слова цієї пісні, то подумала, що це народна пісня. Водночас з цим, на уроці української літератури я дізналася, що пісня ця дійсно давно вже стала народною, але в неї є автор. І, на жаль, його ім’я було вилучене у свій час з нашої літератури. Це донедавна була “біла пляма” в культурі українського народу. Але сьогодні

я хочу перегорнути сторінки трагічної повісті творчості Олександра Олеся, повісті, де “з журбою радість обнялась”. Час розквіту таланту поета припадає саме на 1905-1907 роки. Революція 1905 року породила в поета надію на відродження рідного народу. 1 від збірки “З журбою радість обнялась” повіяло свіжістю, здоровими настроями душі. Для поета мета революції – це братерство, рівність, земля, воля. Однак його мрії не справдилися. Революція зазнала поразки. Поет пережив і радість перемог і трагедію поразок 1905- 1907 років. Тому можна зрозуміти, якими глибокими були рани його серця і чому його пісні “били в груди”
настроями журби, а

То й відчаю:

Ø Я – мов сурмач без сурми голосної, Ø Я – мов стрілець без зброї золотої. Я – мов орел без сизих крил. Я – мов вістун серед могил. Бадьорі і радісні тони знову зазвучали в поезії Олеся у дні Лютневої революції 1917 року, яку він зустрічав як наближення волі народу: Ø Воля? Воля! Сниться, може? Але в той же час і тривога не полишає молоду людину, бо вона бачить, як “воля кров’ю сходе…”. Поет ставить риторичне запитання: Ø Де ти, де ти, свято згоди? Чи не час прийти тобі? – Ø і відповідає: Ø Задихаються народи Ø В братовбивчій боротьбі.

Олесь емігрує за кордон. Він виїздив ненадовго, а вийшло назавжди. Еміграція стала для нього трагедією життя: Чужина – могила, чужина – труна, Душа на чужині як чайка сумна… Сам себе поет жорстоко покарав, залишивши рідний край і опинившись на чужині. До кінця днів він не міг собі цього пробачити. Умираючи, поет благав:

О, принесіть як не надію. То крихту рідної землі: Я притулю до уст її І так застигну, так замлію…

Лірика Олександра Олеся хвилювала людей, підносила, кликала до любові, сонця і свободи. Зворушливо до всіх поколінь звучала музика поезії “Чари ночі”.

Ø Сміються, плачуть солов’ї І б’ють піснями в груди…

Ліричні твори поета були дуже музикальні. Вони здавна привертали увагу композиторів. Поезії Олеся – це справжній скарб нашої літератури. “Слово Олеся без золота, без каменю, без хитрої мови” світить нам і нашим нащадкам, як діамант людської щирості, який неможливо ні затьмарити, ні сховати, ні.1 перемолоти в жорнах найжорстокішої доби.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

З журбою радість обнялась. Учнівський твір за творчістю О. Олеся