Твір на тему: “Архіпелаги” О. І. Солженіцина
В останні роки ми одержали можливість познайомиться з багатьма добутками, від яких вольовим рішенням комуністичних ідеологів були насильно відлучені. Нам стали доступні добутки В. Гроссмана, Г. Владикова, В. Набокова, В. Максимова, В. Войновича й багатьох інших письменників. Серед цього потоку імен і блискучих добутків виділяється ім’я А. І. Солженицина, лауреата Нобелівської премії, нині здорового класика нашої літератури. Уже публікація в 60-х роках в “Новому світі” повести А. І. Солженицина “Один день Івана Денисовича” зробила
У повісті Солженицина багато трагічних подробиць табірного життя, які самому письменникові знайомі були не просто.
Прочитавши “Архіпелаг ГУЛАК”, не можна залишитися байдужим, не можна продовжувати жити як і раніше, безпомічно розводячи руками й потураючи офіційної неправди, виправдуючи власне боягузтво тим, що, мол, часи такі. Історична повість А. Солженицина – це, насамперед, заклик до нашої совісті. “Архіпелаг ГУЛАК” – книга великого звільнення духу, пам’ятник всім жертвам, про “чистоту” яким ніяк не спорять колишні кремлівські вершителі доль. Ні, ніколи не убожіла російська земля праведниками, людьми із загостреною совістю й почуттям людського достоїнства. Солженицин вірить у внутрішню силу російського народу. От його невелике оповідання “Матренин двір”. Важка, подібна до фатального випробування доля, безпросвітне життя – от про що це оповідання. Але за трагічними обставинами знову встає непохитний характер простій росіянці жінки, сильної духом і непохитної у своєму правдошукацтві. Правда в Солженицина – це, у першу чергу, совість, прагнення будь-що-будь “жити не по лиси”. Сьогодні, коли начебто б прийшла довгоочікувана воля, коли кожний одержав можливість висловлювати власну думку, цей заклик не втратив своєї актуальності.