Твір доповідь: Таємничий мир цирку
Перші згадування Про далеких предків циркових артистів ми зустрічаємо в давньоєгипетських папірусах. Так, наприклад, там розповідається про фокусника й дресирувальника Джеди, що розважав фараона Хеопса.
Циркове мистецтво було популярно в різних країнах: Древньої Індії, Китаю, Японії, Греції й Римі. На народних гуляннях і ярмарках можна було побачити виступи різних бродячих артистів-силачів, акробатів, канатохідців, дресирувальників, шаблековтачів, фокусників. Перший у світі професійний цирк був заснований в 1780 році англійцем Ф. Астлеем.
Мова цирку не має потреби в перекладі, яскраве, святкове видовище робить цей
Кого тільки не бачили глядачі на манежі за всю історію цирку! Ще в Древньому Римі показували дресированих коней, собак і леви. Тепер дресирують птахів, слонів, бегемотів. Самим дивним досягненням донині залишаються дресировані крокодили й носороги. Їхній мозок настільки примітивний, що майже не піддається дресируванню. Проте номера із крокодилами дуже ефектні: у прозорому басейні дресирувальник бореться із крокодилом, а в завершення кладе голову в перекинуту пащу зубастого артиста. Для того щоб номер благополучно завершився, хижака перед виступом варто добре нагодувати. Дресирування тієї або іншої тварини – маленький секрет артиста. У кожного звіра свій характер і свої звички, а значать потрібні й особливі методи дресирування. Робота з хижаками завжди небезпечна, адже тварина щораз робить дресирувальникові опір. Легше всього піддається дресируванню лев, а найбільші складності виникають із чорною пантерою
Собаки й мавпи – тварини по своїй природі грайливі, і дресирування їх побудоване на грі. Зовсім інакше варто підходити до ламам, бегемотам і навіть маленьким їжакам, адже по природі вони дуже полохливі й обережні. Дресирувальник – єдина професія, який не навчають у жоднім цирковому училищі. Майбутній дресирувальник повинен знати, що недостатньо просто любити тварин, варто вивчити лсихику, звички, схильності кожного вихованця
Під час подання на льоді всі артисти цирку повинні встати на ковзани. Акробатам, які проробляють сложнейшие сальто, доводиться приземлятися не на рівний манеж, а на нестійкі леза ковзанів. Жонглер не коштує на одному місці, а стрімко рухається по льодовому колу, отчого всі трюки ще складніше. Людині освоїти катання на ковзанах цілком під силу. А ведмедеві? Для номерів на льодовій арені в майстернях ведмедям роблять спеціальні ковзани з відкритими носами й високими каблуками. Виявляється, пазурі необхідні ведмедикам для балансу. А високі каблуки потрібні тому, що ведмеді ходять навшпиньках – на пятке в них дуже чутлива кісточка. Качатися на таких ковзанах набагато сложней чим на роликах. Але ведмеді все-таки освоїли цю науку й навіть грають у хокей. У ведмежому хокеї тільки одні ворота й кожний ведмідь грає сам за себе, а не за команду. За одне подання ведмеді встигають забити два-три гола
Подання на льоді й на воді – рідке явище. Кожний номер ставиться й репетирується цілий рік, а йде три хвилини. Представляєте, скільки праці й часу йде на підготовку цього прекрасного видовища
Слово “клоун” з’явилося в англійському театрі в XVІ столітті. У ті часи це був смішний і дуже дотепний селянин або слуга. Ім’я комедійного персонажа перейшло в сучасний цирк для позначення самої веселої у світі професії. У кожного клоуна своя маска, що супроводжує артиста всю його сценічне життя. За традицією на арені діють дві основні клоунські маски – це Рудий і Білий клоуни. У клоунів, як і в інших циркових артистів, є свої професійні секрети. Професія фокусника сама загадковому й чарівна в цирку. Та й сам ілюзіоніст схожий на казкового мага й чарівника, якому подвластни будь-які чудеса. Фокусники, як правило, ревно зберігають свої секрети й рідко відкривають їх цікавим глядачам
(2 votes, average: 3,00 out of 5)