Чи Можна назвати Челкаша романтичним героєм?

Він кликав прекрасне мечтою… На мир глумливо дивився – И нічого у всій природі Благословити він не хотів. О. С. Пушкін Сам М. Горький говорив про свою ранню творчість так: з одного боку, у дитинстві і юності його оточувало “томливо бідне, сіре життя”, що він хотів прикрасити, внести в неї мрію про вільну людину; з іншого боку, у майбутнього письменника “на зорі мрячної юності” (А. В. Кольцов) був так багато важких вражень, що він “не міг не писати” правду про життя, тобто не міг уникнути реалістичного зображення дійсності, а подібне

зображення неминуче вело до викриття сучасного суспільства. Це складне світосприймання відбилося в ранніх оповіданнях Горького про босяків – “колишніх людях” (“Колишні люди” (1897) – назва оповідання М. Горького). Саме ці герої принесли письменникові голосну славу на самому початку його творчого шляху.

Головний герой оповідання “Челкаш” (1894) – Гришка Челкаш, запеклий п’яниця й спритний, сміливий портовий злодій. Зображення босяка, що сам себе поставив поза суспільством, – тема цього добутку. По соціальній характеристиці (злодій) герой належить до “покидьків суспільства”. Здається,

що в подібних людях не може зберегтися ні людського достоїнства, ні переконань, ні совісті. Але письменник ламає звичний погляд на босяка й показує свого героя як яскраву особистість зі складним характером і власною життєвою філософією.

Так представлена ідея добутку. Оповідання “Челкаш” – гостросюжетна новела, побудована на психологічному парадоксі: коли у фіналі портовий злодій приступає до поділу грошей, він, всупереч розповсюдженому погляду на босяків, зненацька проявляє широту характеру й щиросердечну чуйність, а добропорядний селянин-бідняк Гаврило демонструє огидну жадібність і міщанську агресивність. Побачивши в руках Челкаша пачку грошей, він миттєво забуває всі християнські моральні заповіді й готовий убити свого напарника, виправдуючись тим, що цей босяк – “непотрібний на землі” (ІІІ) людина, що за його смерть ніхто не стягне. Гіркий зображує Челкаша як романтичного героя.

Спочатку романтична незвичайність вигляду портового злодія підкреслюється його подібністю з яструбом: “Навіть і тут, серед сотень таких же, як він, різких босяцьких фігур, він відразу обертав на себе увага своєю подібністю зі степовим яструбом, своєю хижою худорбою й цією ходою, що прицілюється, плавний і спокійної на вид, але внутрішньо збудженої й зіркої, як років того хижого птаха, що він нагадував” (І). Челкаш з’являється перед читачем таємничою, романтичною особистістю. По-перше, з оповідання невідома історія його життя й причини перетворення хлопця з багатої селянської сім’ї, яким він бачить себе в спогадах (ІІ), у портового злодія. По-друге, Горький не дає “історію душі” (М. Ю. Лєрмонтов “Герой нашого часу”: Передмова до журналу Печорина) головного героя, тобто еволюцію його поглядів і переконань. Автор показує глибину й оригінальність характеру Челкаша, але цей характер залишається статичним, як і повинне бути в романтичного героя.

Яким Челкаш вступає в оповідання, таким і йде у фіналі по березі моря – людиною трагічної долі, носильним, рішучим, мужнім. Любов Челкаша до моря свідчить про його романтичному щиросердечний настрое: у безкрайнім морі (екзотичний пейзаж) герой почуває абсолютну волю, до якої прагне сам: “Він, злодій, любив море. Його кипуча нервова натура, жадібна на враження, ніколи не пересичувалася спогляданням цієї темної широти, бескрайной, вільної й потужної” (ІІ). Може бути, тому мінливість морського пейзажу йому ніколи не набридає.

Письменники-Романтики любили зображувати співзвуччя почуттів героя й дикої природи, бачачи в цьому тонкі щиросердечні переживання, які робили романтичних героїв незвичайними серед пересічних людей. Малюючи свого героя, Горький виходить із переконання: особистість, звичайно, формується середовищем, але важливіше, що “людини створює його опір навколишньому середовищу”. Опір Челкаша суспільству (основна риса романтичного героя) виразилося в запереченні загальноприйнятих цінностей і норм поводження. Герой живе, нехтуючи всі людські закони. Наприклад, у порту знають, що він злодій, і говорять йому це в очі.

Однак “правдолюби” якось соромливо замовчують, що в порту крадуть усе: і митні чиновники, і сторожачи, і вантажники. Тому Челкаш тільки посміхається на образливі слова у свою адресу: нехай називають його як завгодно, адже ніхто не може піймати його на місці злочину. За злодійську спритність його, “старого, травленого вовка” (І), митний сторож Семенич, і вантажники, і босяки поважають, а за гостру мову – бояться. Челкаш створив для себе власну життєву філософію, у якій головною цінністю є вища й абсолютна (тобто романтична) воля – від землі-власності, від грошей, від будь-якого людського суспільства, від Бога.

Цей босяк готовий відмовитися отнормальних побутових умов, від всіх особистих прихильностей, жити впроголодь, але бути зовсім вільним. Для нею дорожче всього почуття переваги, що він випробовує, коли проходить повз втомлених вантажників у порту (нещасних, підневільних людей, з його погляду) або коли наймає Гаврила й веде його в трактир: “И вони йшли по вулиці поруч один з одним, Челкаш – з важливою міною хазяїна, підкручуючи вуси, хлопець – з вираженням повної готовності підкоритися…” (І). Челкаш до кінця залишається вірним своєї філософії, тому що у фіналі відмовляється від грошей, яким поклоняються всі навколо.

Босяк відчуває себе героєм, спостерігаючи поводження селянського хлопця, що тільки що одержав пачку райдужних купюр: “Челкаш слухав його радісні крики, дивився на що сіяло, перекрученим захватом жадібності особа й почував, що він – злодій, гуляка, відірвана від усього рідного, – ніколи не буде таким жадібним, низьким, що не пам’ятає себе. Ніколи не стане таким!” (ІІІ). Протягом усього оповідання, з моменту зустрічі, між босяком і сільським хлопцем ведеться філософська суперечка-діалог про волю.

Гаврило розуміє волю так: “Сам собі хазяїн, пішов – куди хошь, роби – що хошь… Ще б! Коли зумієш себе в порядку тримати, так на шиї в тебе каменів ні, – перша справа! Гуляй знай, як хошь, Бога тільки помни… ” (І). Гаврило постійно думає про свої обов’язки перед матір’ю, господарством, планує женитися й завести дітей, він зовсім не прагне до абсолютної волі, що так цінує Челкаш, тікаючи в прямому й переносному значенні зі свого колишнього життя (мотив втечі часто використовується письменниками-романтиками, досить згадати поему М. Ю. Лєрмонтова “Мцири”), Тому босяк презирливо запитує сільського хлопця: “А що тобі – воля?..

Хіба ти любиш волю?” (І). Портовий злодій обурений, що сільський “сисунець” “сміє любити волю, який не знає ціни і яка йому не потрібна” (І). Але саме Гаврило розвінчує філософію абсолютної волі, настільки дорогу для Челкаша: наївний хлопець називає гордого босяка “непотрібним на землі”: “Пропащий адже ти… Немає тобі шляхи… ” (ІІІ).

При цих словах злодій почуває, що “ніколи, за все життя його не били так боляче, і ніколи він не був такозлоблен”(ІІІ). Саме після цих слів Челкаш відбирає в Гаврила гроші, які за кілька мінут до того сам великодушно віддав. Чому босяка так зачепили слова Гаврила? Можливо, тому, що в душі він розумів їхню справедливість: абсолютна воля в принципі недосяжна. Однак останній учинок Челкаша спростовує “правильну”, помірну правду Гаврила, що робить оповідання ультраромантичним: босяк віддає майже всі гроші Гаврилу, переживаючи мить абсолютної волі й доводячи, що людина може бути “вище ситості” (М. Горький “На дні”, ІV), що ідеальний початок живов людській душі.

Завдяки цьому портовий злодій-босяк стає для Горького безумовно позитивним героєм. Підбиваючи підсумок, необхідно сказати, що оповідання “Челкаш” є в такій же мері романтичним, як і “Макар Чудра”, “Баба Изергиль”, “Пісня про Сокола”. В оповіданнях про босяків Горький продовжує тему волі, що піднімав уже в образах Лойко й Радди, Ларри й Данко, Ужу й Сокола, але переносить цю тему з легендарно-фантастичного миру в сучасну дійсність. Тому в оповіданні “Челкаш” є присутнім реальне тло (порт, трактир, море), цілком реалистично описане Гаврило, причому автор підкреслює в його образі, поряд із селянською працьовитістю, міщанське, агресивне почуття власника.

Письменник тверезо (тобто реалистично) оцінює характер і можливості Челкаша: босяк, будучи навіть гордим мрійником, не здатний до теперішньої справи й подвигу й може бути тільки “лицарем на годину” (“Лицар на годину” (1863) – вірш Н. А. Некрасова). Це вираження позначає слабовільну людину, що випробовує хвилинні шляхетні пориви, але не має щиросердечних сил, щоб втілити їх у життя. І все-таки в образі Челкаша переважають риси романтичного героя, що особливо помітно при порівнянні його з Гаврилом. На перший погляд такий висновок здається несподіваним, тому що звичайно романтичні герої були блискучими аристократами ( Чайльд-Гарольд у Дж.

М. Байрона), великими богоборцями (Каїн у Дж. Г. Байрона, Демон у М. Ю. Лєрмонтова), що видаються людьми (Манфред у Дж. Г. Байрона, Аммалат-Бек в А. А. Бестужева-Марлинского). И раптом горде людське я, протипоставлене усьому навколишньому світу, Горький виявляє в босяку-обшарпанці Гришке Челкаше. Однак зовнішні розходження героїв Дж.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Подвиги тараса шевченка.
Чи Можна назвати Челкаша романтичним героєм?