Історія трьох поколінь фермерів Джоудов

Шкільний твір По романі Д. Стейнбека “Грона гніву”. Джон Ернст Стейнбек – знаменитий американський письменник, нобелівський лауреат, що написав багато прекрасних добутків, деякі з них були екранізовані. Про одному з таких добутків я й хочу розповісти. Це роман “Грона гніву”. “Грона гніву” – кращий роман Д. Стейнбека. І сьогодні він залишається вершиною творчості письменника. Критики не без підстав називають “Грона гніву” народною епопеєю. У центрі авторської уваги – конфлікти загальнонаціональної значимості,

проблема доль американських фермерів, що розоряють банками, трестами й монополіями. Зовні канва роману пов’язана з історією трьох поколінь фермерів Джоудов – засновників ферми, американських піонерів, що захопили землю в індіанців; їхніх дітей, зігнаних з насиджених місць неврожаєм і нафтовими монополіями; їхніх онуків, що перетворилися в найманих робітниках. Зміст роману не обмежується рамками сімейних відносин. Трагедія Джоудов поставлена у зв’язок з найважливішими подіями сучасності. Задум автора – додати трагедії Джоудов глибоке соціальне звучання – визначила особливість архітектоніки роману.

В

епічне оповідання про Джоудах Стейнбек вмонтував невеликі по обсязі глави напівпубліцистичного характеру. Ці жагучі ліричні монологи (а іноді й багатоголосі діалоги), написані те від імені безіменного орендаря, то від імені бармени, що спостерігає поблизу мир “ситих”, те від імені розорених фермерів Оклахоми, дають авторові можливість безпосередньо звертатися до читача по самих хвилюючих питаннях. У них мова йде про причини класового розшарування й зубожіння фермерів, розбійницькій політиці уряду й монополій, страшних контрастах убогості й багатства в країні. У ліричних відступах Стейнбек не тільки декларує свою ненависть до миру “ситих”, створюючи гротескні образи керуючих країною, “дихаючим прибутком”, “пожираючі відсотки” з капіталу трестів і банків, але й пророкує неминучість загибелі існуючого порядку речей.

Стейнбек говорить про грона, що дозрівають у душах людей, гніву, що таять небачені можливості. Звертаючись подумки до своїх супротивників, до влада імущим, письменник вимовляє пророчі слова: “Якщо б вам удалося відокремити причини від наслідків, якщо б вам удалося зрозуміти, що Маркс, Джефферсон, Ленін були наслідком, а не причиною, ви змогли б попасти. Але ви не розумієте цього. Тому що власництво сковує ваше “я” і назавжди відгороджує від “ми”. Проблема індивідуалізму й колективізму ставиться Стейнбеком не тільки в ліричному плані роману, але й в епічних главах, присвячених Джоудам, “Грона гніву” – це роман, що малює процес становлення колективної свідомості в середовищі дрібного фермерства. Книга перейнята глибокою любов’ю автора до своїх героїв.

Американські критики, аматори обчислювати літературні “рейтинги”, нерідко включають Д. Стейнбека в “більшу трійку” провідних письменників США, де він сусідить із двома гігантами – Хемінгуеєм і Фолкнером, Як і вони, був визнаний при житті класиком. При всій жанрово-тематичній розмаїтості й відомій нерівності творчості Стейнбека – романіста, новеліста, повістяра, документаліста, у нього виділяється якесь ядро, група добутків, що становлять своєрідний стейнбековський “канон”. Мені дуже подобається роман “Грона гніву”, що одержав міжнародне визнання. На його сторінках розкриваються проблеми людського існування в несприятливому соціальному середовищі, проблеми захисту прав людини і його світогляду. У центрі подій роману перебуває сім’я Джоудов, на прикладі якої показана доля фермерів Оклахоми. Цих людей зганяють із земельних ділянок, не пропонуючи нічого замість. Вражає егоїзм уряду, якому зовсім байдужна подальша доля бездомних. Люди не можуть знайти справедливості стосовно себе через бездіяльність урядових чинів. Вони змушені підкоритися обставинам. Залишається тільки один вихід: шукати щастя там, звідки шлють усюди рекламні листівки з реченнями робочих місць із високою оплатою. Здається, вся країна біжить на захід від цього лиха.

Мене торкнула солідарність безробітних. Людина, у якого є їжа, годує голодного. Змерзлого зігрівають. Сім’я, у якій хтось умирає, знаходить ранком біля намету жменьку монет. Група людей стає згуртованим колективом, ціль якого – знайти собі роботу.

Тут починається перехід від “я” до “ми”. Люди, що стали близькими через загальне нещастя, ставляться друг до друга з добротою й повагою. Мене жахнула картина зустрічі безробітних з Каліфорнією. Родючий край вороже зустрічає юрби голодних кочівників. Усі озброюються, хто гвинтівкою, хто киркою, готуючись захищати свою власність.

Люди, що жадають роботи, заповнюють всі дороги. Вони готові піти на всі, щоб нагодувати дітей; вони не бачать виходу, і поступово в їхній свідомості починає бродити лють. І як потім мова повертається сказати, що ці люди самі винуваті в сформованій ситуації? Адже ці безробітні не йдуть красти й убивати заради грошей. Вони вірні закону до кінця, тому шукають вихід зі сформованої ситуації відповідно до його. Я був вражений, коли довідався про положення дрібних фермерів Каліфорнії, які не мали можливості зібрати врожай, у них немає грошей платити за збирання навіть по найнижчій ціні. Попасти могли під час кризи тільки великі власники, що мають консервні заводи. Урожай гниє, і над землею коштує захід гнилля. А в цей час діти вмирають від недоїдання, тому що їжу знищують навмисно, щоб підняти ціни на продукти. Гори фруктів горять, политі гасом. Картоплю викидають у ріку. Люди приходять підбирати продукти, але охорона жене їх ладь. І хтось потім говорить, що кожний має право на життя.

Роман оповідає й про іншому. Закони існують на папері й, на жаль, не завжди їх виконують. Про які великі нації може йти мовлення, якщо людей підводять до грані голоду, до смерті? Нехай це й Америка, однаково за всім не встежиш із віконця Білого дому. Але ж насильство породжує насильство. Люди, оказалися в безвихідному положенні, просто змушені переступити через грань закону. Вони терпіли до пори до часу, але вмирати ніхто не хотів. Так уже вийшло, що в генах кожної людини закладений інстинкт самозбереження.

В Україні саме така ситуація, тільки не на сторінках роману, а на сторінках життя. Наш народ гнітять як можуть і як уміють. Ті, хто хотів працювати, одержувати пристойні гроші за свою працю, швидко втратили бажання, зштовхнувшись із егоїзмом і бюрократизмом урядових чинів. Однак роман “Грона гніву” показує нам ще й велику силу дружби й солідарності тих, хто принижений і страждає. І ми повинні брати з них приклад і боротися за своє щастя спільно.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Історія трьох поколінь фермерів Джоудов