Традиції родинного виховання
В Україні з раннього віку діти засвоювали правила моральної поведінки, переймали усталені в сім’ї звичаї. Саме родина, усвідомлюючи свою відповідальність перед суспільством, закладала в дитині ті перші основи добропорядності, які згодом ставали життєвою позицією.
Уже колискові пісні, де тільки й слів, що про котика, який має дитину бавить, були напутніми настановами на майбутнє: «Не вчись, каже, красти, а вчись робити».
Щоб діти в родині дружили між собою, «тримались одне одного», завжди залишали для менших доношувати першу сорочечку
Дитину до року «молили»: мама чи бабуся складала дитині ручки й замість неї проказувала слова вечірньої чи післяобідньої молитви. У два роки дитину вже вчили молитись саму. В рік дітей навчали вітатись із старшими
За пустощі, які переходили межі дозволеного, дітей карали: ставили навколішки, били. Робити це можна було лише тоді, коли дитина усвідомлювала свої вчинки й могла відповідати за них. Щоб визначити, чи має малюк потрібне розуміння, вдавалися до випробування. Батько садовив його на вивернутий кожух на покуті, клав на столі гроші і ставив запалену свічку, пропонуючи взяти щось на вибір. Якщо дитина вибирала гроші, розуміючи, що вогонь брати не можна, то, вважали в народі, покарання їй не зашкодить.
На четвертому році життя малюк вважався вже «справжньою» дитиною, тобто здатною брати посильну участь у корисній справі, праці: свиням увірве, курям принесе пити із діжки і хату поглядить, молодшого приколише.
У п’ять років діти вже відривались од менших і пристосовувались до старших. Цей вік вважався віком утвердження дитини в її статі й відповідному до статі роді діяльності. За обідом батько відрізав окраєць хліба й подавав п’ятирічному сину зі словами: «Ось тобі, щоб працювати вчився». А доньці цього віку – зі словами: «Ось тобі, щоб за кравця вийшла».
Перехід дитини 6-7 років до іншого соціального статусу відзначався обрядом пострижин. Щоб перевірити кмітливість дитини, їй давали розв’язати засохлий пупець. Хрещений батько або хтось із запрошених (але неодмінно людина роботяща – «щоб дитина була до діла прикидлива») вистригав навхрест пасемце волосся, вкидаючи його потім у бігучу воду, на город.
Підлітки, залежно від їх статі, вже повинні були багато чого вміти: дівчата у 12 років – прясти, ткати, шити, вишивати; хлопці ж цього віку пастухували, вміли плести постоли, управляти кіньми, вчились орати.
Найвищою похвалою дитині була похвала батьків чи родичів: «Цей (ця) вже недарма свій хліб їсть». У 12-13 років вони вже були не діти, але ще й не дорослі. Попереду їх чекають нові складні випробування, іспит життям. Проте хто з них яким буде, можна було сказати вже тепер.
І недаремно в народі вважали: «Яке змалку – таке й до останку», «Яке в сповитку – таке й довіку».
(1 votes, average: 5,00 out of 5)