Теорія Родіона Раскольникова: “тварини тремтячі” і “право що мають”
Твір по роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”. Ф. М. Достоєвський – великий російський письменник, неперевершений художник-реаліст, анатом людської душі, жагучий поборник ідей гуманізму і справедливості. Говорячи про незаперечну геніальність Достоєвського, М. Горький порівнював його по силі зображальності і таланту із Шекспіром. Його романи відрізняються пильним інтересом до інтелектуального і психологічного життя героїв, розкриттям складної і суперечливої свідомості людини. Роман Ф. М. .Достоєвського “Злочин і покарання”
Родіон Раскольников – людина, по християнських поняттях глибоко грішна. Мається на увазі не гріх вбивства, а гординя, нелюбов до людей, думка про те, що усі – “тварини тремтячі”, а він, можливо, “право
Як же Раскольников зміг осягти помилковість власної теорії і відродитися до нового життя? Так само, як сам Достоєвський знайшов свою істину: через страждання. Необхідність, неминучість страждання на шляху збагнення сенсу життя, знаходження щастя – наріжний камінь філософії Достоєвського. Він любується стражданням, носиться з ним, по вираженню Разуміхіна, як курка з яйцем. Достоєвський, вірячи в спокутну, що очищає силу страждання, раз за разом у кожному добутку разом зі своїми героями переживає його, досягаючи тим самим дивної вірогідності у розкритті природи людської душі. Провідником філософії Достоєвського у романі “Злочин і покарання” є Соня Мармеладова, все життя якої – самопожертва. Силоміць своєї любові, здатністю перетерпіти будь-які страждання, вона піднімає Раскольникова до свого морального рівня, допомагає йому перемогти самого себе і відродитися. Філософські питання, над вирішенням яких мучився Родіон Раскольников, займали розуми багатьох мислителів, наприклад Наполеона, Шопенгауера. Ніцше створив теорію “білявої бестії”, “надлюдини”, якої все дозволено. Пізніше вона лягла в основу фашистської ідеології, що, ставши пануючою ідеологією третього рейха, принесла незлічимі нещастя всьому людству.
Тому гуманістична позиція Достоєвського, хоча й скована рамками релігійних поглядів автора, мала і має величезне суспільне значення. Достоєвський показав внутрішній, духовний конфлікт героя: раціоналістичне відношення до життя (“теорія про надлюдину”) вступає в протиріччя з моральним почуттям, з духовним “я”. А людиною серед людей можна залишитися, якщо переможе духовне “я”.