Тематика поетичної творчості Павла Грабовського. Аналіз поезій “До Русі-України”, “До українців”
“Крик болю і туги за рідною Україною” – такими словами схарактеризував поезію Грабовського Іван Франко. Це визначення напрочуд точно передає сутність лірики талановитого поета. Адже все свідоме життя Павло Грабовський провів у тюрмах і на засланні. Його вірші, створені в умовах в’язниць, тиску й терору, продовжують традиції “Невольничої поезії” Шевченка, “Тюремних сонетів” Франка.
Вони, власне, є поезією політичного в Язня. Відтак почуттями, що рухали творчу уяву Павла Грабовського, були любов і ненависть. Обидва
Образ України окреслюється в багатьох віршах збірки “Пролісок”: До України, “Україна приснилась мені”, Народові українському”, “О, яка ж ти сумна, Україно моя”, “До Русі-України”, “До галичан”. З цих поезій постає чарівна природа рідної землі, з’являються окремі подробиці українського побуту, протиставлені за принципом антитези суворій сибірській реальності. Впадає в око й те, що вимріяні картини далекого краю свідчать про бажання героя бачити рідну землю багатою та щасливою. Як правило, кожен з таких образів підсилює контраст між бажаним і реальним. Так, після світлої картини літнього вечора в Україні, що наснилася героєві вірша Сон, постає сувора реальність сибірської ночі: Тьма наді мною, стужа діймо, а за стіною виє зима.
Характерною особливістю лірики Грабовського є органічне поєднання громадянського й інтимно-особистісного. У вірші “О, яка ж ти сумна, Україно моя виливається щирий біль ліричного героя, спричинений багатовіковою недолею рідної землі, стражданнями народу, якого розпинали всі, хто був паном у краї нещасному. Дорогою ціною платили кращі сини України, що піднімалися на нерівний поєдинок з темною силою гнобителів. І тоді завдавали тяжкого горя своїм матерям. З цього погляду показовим є вірш До матері, у якому син-засланець просить прощення в рідної матусі:
Мамо-голубко! Горюєш ти, бачу, Стогнеш сама у журбі; Хай я в неволі конаю та плачу, Важче незмірно тобі.
Злиття особистої долі поета з долею та майбутнім його товаришів по боротьбі простежується в поезіях ‘Не раз ми ходили в дорогу…”, “До товариства”, “Мало нас, та се – дарма. Тихим, але впевненим словом поет розраджує товаришів у сумну, скорботну хвилину, коли безнадійні зітхання зриваються з уст, руки самі складаються й виникає бажання втекти з лану битви:
Мало нас, та се – дарма, Не в потузі Бог, а в правді, Тричі проклята тюрма Пануватиме не завжди.
Оптимістичним настроєм просякнута й поезія Надія. Засобом паралелізму автор доводить, що чесні лиця ще не всі обвіяв страх, зло не всемогутнє й стогони з-під батога не безкарні. Справа революціонерів недаремна, вважає поет, за ними піднімуться мільйони:
Встануть мученики-браття, Встануть сестри, як живі… За годиною прокляття, Мук, кайданів та крові, Зрадно купленої слави, – Панство волі йде услід, І на чолі миросправи Власно з’явиться нарід! Заклик не тікати з лану битви сповнював людей вірою в перемогу світла над темрявою й надихав їх на боротьбу. Грабовський вірив у те, що побачать вбогі України діти будуче славетне, будуче прекрасне:
Глянь на луг – не вся травиця Ще потоптана у прах, Глянь на люди – чесні лиця Ще не всі обвіяв страх.
Як революційний гімн сприймається поезія “Уперед” . Це заклик до земляків скинути кормигу гидливу, звільнитися від рабського страху, одностайно виступити проти хижих порядків, проти зла. Автор закликає до боротьби з темними силами реакції тих, хто не хоче конати, статись трупом гнилим живучи. Мета революційного виступу мужніх прозора: за край рідний та волю, за окутий, пригноблений люд, за громадські та власні права, до звершення замірів, що поклав дев’ятнадцятий вік, знищити владу катів-бузувірів, щоб людиною став чоловік! Причому важливо те, що поет не закликає до бездумного кровопролиття: “Сміле слово – то наші гармати, світлі вчинки – то наші мечі”.
Патріотизм Грабовського – це патріотизм несхитного борця, який прагне світла правди. Поезії “Щоб настав час жданий”, “Прийде день великої відради, “Оце я думаю, брати сповнені вірою в прийдешнє щастя України. Ця впевненість грунтується на фактах героїчної історії народу, який зумів пережити муки лихоліття, не згинув у страшних завірюхах і зберіг високість духа.
Поета не полишала ідея возз’єднання українського народу, розшматованого чужими кордонами. У вірші “До Русі-України” він закликає галичан і наддні-прянців до спільної праці на благо єдиної вітчизни:
Щоб Русь порізнена устала З-під віковічного ярма І квітом повним розцвітала У згоді з ближніми всіма!
Павло Грабовський увійшов в історію української літератури як поет, який, продовжуючи традиції Т. Шевченка й І. Франка, пристрасно проголосив високе, громадянське призначення художнього слова, підкреслив його роль у суспільно-політичному житті. Для Грабовського слово завжди було зброєю в боротьбі проти несправедливого гніту, за волю особистості й народу, за щастя рідної України.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)