Тема “Вишневого саду”: тема загибелі старих дворянських садиб
Центральне місце в п’єсі займають образи поміщиків-дворян Раневской і Гаева. Вони – нащадки багатих власників чудового маєтку із прекрасним вишневим садом. У колишні часи їхній маєток приносив дохід, на який жили його дозвільні хазяї. Звичка жити працями інших, ні про що, не піклуючись, зробила Раневскую й Гаева людьми непристосованими до якої-небудь серйозної діяльності, безвладними й безпомічними
Раневская, зовні чарівна, добра, проста, безпосередня, є у своїй основі уособленням паразитизму й легкодумства. Вона щиро стурбована
З подивом вона говорить Трофимову: “У ваші роки не мати коханки?” Ще менше привабливих рис у браті Раневской – Гаеве. Абсолютне ледарство, відсутність серйозних інтересів у житті зробили з нього фразера, празднослова. Він вимовляє пихаті, але позбавлені всякого справжнього почуття мовлення. Єдиний його інтерес – більярд. Гаїв по-панськи зарозумілий і грубий з людьми, яких уважає нижче себе по положенню. Гаїв так само безвладний, як і його сестра, його почуття ще менш глибокі, чим почуття Раневской.
…Наближається строк продажу закладеного маєтку. Гаїв і Раневская розгублено шукають шляхи порятунку, розраховуючи те рятуйте! ярославської тіточки, то на позику під вексель, але рішуче відкидають вихід, запропонований Лопа-хиним: розбити вишневий сад на ділянки й здавати їх в оренду дачникам. Цей засіб здається їм неприпустимим, образливим для їхньої честі й фамільних традицій, що суперечать їхній класовій етиці. Поезія вишневого саду, усе, що з ним було зв’язано, заслоняють життя й вимоги практичного розрахунку. “Дача й дачники – це так пішло, простите”, – говорить Раневская Лопахину. Ці слова можна трактувати як гидливо^-зарозумілі. Однак, з іншого боку, те, чим був для Раневской вишневий сад, і дачники – це дійсно несумісний і пішло. І це, на жаль, не зрозуміти Лопахину – представникові буржуазії, що народжується (“легковажними, неділовими, дивними людьми” називає він Раневскую й Гаева). Лопахин – енергійна, працьовита людина, по-своєму добрий, розумний, не позбавлений навіть деякого эстетического почуття. Однак він, новий хазяїн вишневого саду й колишній кріпак Гаевих, – хижак… І Чехов бачить, що на зміну “дворянським гніздам” приходять саме такі, як Лопахин.
И якщо представникам дворянства в п’єсі не вистачає почуття реальності, практичності, те таким, як Лопахин, – розумної й чуйної душі. І тому автор “не віддає” майбутнє Росії в їхні руки. Їхня роль, на думку Чехова, повинна бути однозначної: “От як у змісті обміну речовин потрібний хижий звір, що з’їдає все, що попадається йому на шляху, так і ти потрібний”, – говорить Лопахину Трофимов.
Росія майбутнього в п’єсі представлена в образах Пети Трофимова й Ані. Петя Трофимов – представник так званої трудової, передової інтелігенції, що думає, що почуває й разом з тим – не позбавленої здорового глузду й практичності. Він вірить у майбутнє Росії, завойоване працею, і заражає своєю вірою Аню – сімнадцятилітню дочку Раневской. “Ми насадимо новий сад, роскошнее цього, ти побачиш його, зрозумієш…”- говорить Аня матері. На думку Чехова, Аня й Петя Трофимов – це молода Росія, Росія майбутнього, що прийде на зміну Росії Гаевих і Лопахи-них.
Як ні дивно, “Вишневий сад” Чехова дуже співзвучний нашому часу. І зараз всі “очікують” приходу якоїсь “третьої” сили, що з’єднувала б у собі розум, інтелігентність, порядність і здатність до діяльних перетворень, заперечуючи при цьому щиросердечне хамство Лопахиних і безмовність, розгубленість людей, подібних Гаеву й Раневской.
Кінець дев’ятнадцятого – початок двадцятого – час змін. На рубежі століть люди живуть напередодні. Напередодні ж чого, мало хто розуміє. Уже з’являються люди нового покоління, тоді як продовжують існувати люди минулого. Виникає конфлікт поколінь. Подібне вже зобразив Тургенєв у романі “Батьки й діти”. У нього це яскравий конфлікт, що найчастіше дозволяється суперечками. Антон Павлович Чехов по-іншому глянув на проблему. У нього немає зовнішніх зіткнень, але читач почуває глибоку внутрішню трагедію. Рвуться зв’язки між поколіннями, і, що найстрашніше, рвуться буденно. Для нового покоління, що у п’єсі представляють Аня й Петя, уже не існує тих цінностей, без яких життя старшого, тобто Раневской, Гаева, не має змісту
Цінності ці в п’єсі персоніфікує вишневий сад. Він – символ минулого, над яким уже занесений сокира. Життя Любові Андріївни і її брата не може існувати роздільно від вишневого саду, але разом з тим вони нічого не можуть зробити для збереження його. Раневская просто біжить від своїх проблем. Після смерті сина вона, кидаючи всі, їде в Париж. Після розриву з коханцем знову вертається в Росію, але, виявивши на батьківщині нерозв’язні проблеми, знову хоче бігти у Францію. Гаїв сильний лише на словах. Він говорить про багату тітку, багато про що іншому, але в дійсності й він розуміє, що безліч рецептів пропонується лише при невиліковній хворобі. Їхній час уже пройшло, а наступив час тих, для кого краса полягає лише впользе.
Таким був Лопахин. Говорять про нього по-різному: те він “хижак”, те – “тонка й ніжна душа”. У ньому сполучається несумісне. Людина, що любить Любов Андріївну, всією душею співчуває їй, не розуміє принадності вишневого саду. Він пропонує здати в оренду маєток, розбити його на дачі,
Не усвідомлюючи, що це буде кінцем не тільки вишневого саду, але і його хазяїв. Дві протилежності боролися в цій людині, але, зрештою, перемогло раціоналістичне зерно. Він не може стримати радості, що він, що був холоп, стає власником вишневого саду. Він починає вирубувати його без усякого жалю. Лопахин поборов у собі любов до Раневской, не вистачило сміливості в нього й женитися на Варі
Варячи – приймальня дочка Раневской – по суті була господаркою вишневого саду під час тривалих отсутствий своєї матері. У неї перебувають ключі від маєтку. Але вона, що у принципі могла б стати господаркою, не хоче жити в цьому світі. Вона мріє про чернецтво, остранствиях.
Дійсною спадкоємицею Любові Андріївни й Гаева можна було б порахувати Аню. Але, на жаль, вона такий не є. Аня з Петей персоніфікують майбутнє. Він – “вічний студент”, своїми філософськими мовленнями що нагадує Гаева; вона – утворена дівчина, його наречена. На Аню дуже впливають Петіни мовлення. Він говорить їй, що вишневий сад у крові, що його потрібно ненавидіти, а не любити. Вона ж у всьому погоджується з Петей і захоплюється його розумом. І як страшний підсумок звучить питання Ані: “Чому я більше не люблю вишневого саду?” Аня, Любов Андріївна, Гаїв – всі вони, по суті, віддають свій сад, сад, що вони приручили, але за який не здатні постояти
Трагедія старшого покоління в нездатності захистити своє минуле. Трагедія ж сьогодення й майбутнього поколінь – у нездатності оцінити й зрозуміти цінності минулого. Адже не можна ж, щоб символом цілого покоління стала сокира. Чехів у п’єсі описав три покоління, розкрив перед читачем трагедію кожного з них. У наш час проблеми ці також актуальні. І на рубежі XX-XXІ століть твір Чехова здобуває відтінок якогось застереження.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)