Що привело папашу Горіо до загибелі

Шкільний твір По романі О. Бальзака “Батько Горіо”.

Бальзак – один з найбільших романістів XІX століття. Найважливіша особливість його творчості полягає в тому, що він написав не просто велику кількість романів, але історію цілого суспільства. Діючі особи його добутків – лікарі, стряпчі, державні діячі, лихварі, світські дами, куртизанки – переходять із тому в тім, і тим самим створюється відчутність і вірогідність миру, створеного Бальзаком. В 1834 році Бальзак зробив перший начерк плану майбутньої серії романів, що він назве

потім “Людською комедією”. Починає цю серію роман “Батько Горіо”, написаний у грудні того ж, 1834 року. Ця книга відкриває собою грандіозну епопею, у ній беруть участь найважливіші діючі особи “Людської комедії”, у ній зав’язуються сотні драм, кожна з яких у свою чергу стане темою нового шедевра. “Батько Горіо” – наріжний камінь у творчості письменника. Як же розвиваються події у романі?

Бальзак приводить читача на вулицю Сент-Женевьев у Парижі, на якій розташований чотириповерховий будинок, що належить пані Воле. Це своєрідний пансіон, де за різну плату проживають непомітним, потертим життям

люди. Тут доживають дні самотні старі – колишні крамарі, дрібні чиновники у відставці, удови на пенсії. Тут знаходять пристановище ті, хто тільки починає свій шлях, – нащадки небагатих сімейств, що приїхали в Париж із провінції, бідні студенти, сироти-безприданниці. У цьому потайнім куточку паризьких джунглів, у гущавині маленьких людей ховається під обличчям комерсанта й випадний каторжник. Пані Воле відміряє порції й найменше наливає старому Горіо. Ще б. Він так обдурив її очікування! Коли він оселився в пансіоні кілька років назад, він був ще досить свіжий і міцний, і грошика в нього водилися. Пані Воле подумувала про те, щоб женити його на собі, але на її очах Горіо перетворюється в старезну руїну, жалюгідного бідняка.

Замість новенького фрака на ньому якесь дрантя, він перестав пудрити перуку, відмовився від тютюну. Із кращої кімнати пансіону Горіо поступово перекочував у комірку на горищі. Шановний постоялець перетворився в знедоленого, козла відпущення, предмет глузувань для всіх мешканців. Чому це відбулося? Пані Воле не знає причин і припускає саме гірше. Старий нікого й нічого не зауважує навколо, він весь пішов у свої думки, розсіяно катає кульки із хліба й раз у раз нюхає їх, визначаючи якість борошна.

Тільки один з мешканців пансіону дивився на старого зі співчуттям. Це студент Растиняк. Він довідався історію життя Горіо, сумну історію…

У молодості Горіо, “спритним, ощадливим і настільки заповзятливим, що в 1789 році купив всю справу свого хазяїна”. Після революції в голодні роки він нажив статок на спекуляціях борошном. “Всі його розумові здатності пішли в торгівлю хлібом”. Всього його почуття пішли в любов до сім’ї – дружині й двом дочкам. Поза крамницею й поза сім’єю в нього не було ніяких інтересів: книг він не читав, у театрі засипав. Дружина Горіо рано вмерла, і він сам ростив і виховував дочок. Наряджав їх, балував, виконував будь-яку їхню примху. “Батьківське почуття його перейшло всі розумні межі”, дочки стали його кумирами. Горіо “підносив їх над собою, любив навіть те зло, що терпів від них”. А з роками це зло ставало усе відчутніше. Наділивши дочок багатим приданим, Горіо видав їх заміж. Старшу, Анатази – за графа Ресто, молодшу, Дельфінові – за банкіра Нусингема. Вони стали світськими дамами і соромилися того, що батько їх торгує борошном. На догоду їм старий кинув свою справу. Дочки не хотіли брати його до себе, зяті соромилися тестя із плебейською зовнішністю. Тоді Горіо й оселився в пансіоні. Він думав, що буде жити на спокої припиваючи. Аби тільки дочки дозволили їх відвідувати. Але дочки пускали його до себе дуже рідко й те тайкома, із чорного ходу. Їм потрібні були тільки його гроші. Коли вони не могли одержати грошей у чоловіків на яку-небудь примху, вони кидалися до батька, і поступово він віддав їм усе, що в нього було. Одряхлілий, занепалий, він годинниками простоював на вулиці, щоб хоч мигцем глянути на своїх кумирів. А вони обидві відвернулися від нього. “Вони вичавили лимон, а кірку викинули на вулицю”.

У передсмертному маренні Горіо будує божевільні плани, як добути багатство, щоб допомогти своїм “ангелам”. Він умирає, а дочки так і не прийшли до нього в його смертну годину. Як би прозрівши перед смертю, Горіо усвідомить причину свого нещастя. Він не потрібний їм тому, що він бідний: “Ах, будь я багатий, я не віддав їм своє багатство, а зберіг би в себе, вони були б тут, у мене б щоки лисніли від їхніх поцілунків”.

Батько Горіо виявляє собою один із самих яскравих прикладів людей, одержимих страстями; невгамовний розвиток таких страстей, що приводить до повного руйнування особистості, що стала їхньою жертвою, – одна з найбільш характерних рис мистецтва Бальзака. Ведучи свого героя від поступки до поступки, від однієї жертви до іншої, Бальзак приводить його до повного краху, Горіо весь пішов у батьківське почуття, у нього немає нічого у світі, він не думає ні про кого, крім дочок. Його пристрасть виросла на егоїстичному грунті, і сама сила цієї пристрасті стає слабістю, веде Горіо до загибелі.

Бальзак створив мир “Людської комедії” по образі й подобі реального миру. Його добутку в яскравій художній формі відбивають вдачі французького буржуазного суспільства першої половини XІX століття, показують безмежну владу грошей. Він – дослідник, що спускається в глибини океану. Океан цей – людське життя, із брижами повсякденних справ, зі штормами страстей, з потайними заводями злочинів і пороків, вічно мінлива, що вічно рухається. І в цьому русі, у цьому хаосі, у ланцюзі випадків, катастроф, у глибинах людського падіння й найвищих зльотів думок, праці, дерзань Бальзак шукає головне, досліджує закони, що керують припливами й відливами людського океану.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Що привело папашу Горіо до загибелі