Тема дворянства у повісті І. О. Буніна “Суходіл”
У повісті “Суходіл” Бунін малює картину зубожіння і виродження дворянського роду Хрущових. Колись багаті, знатні і могутні, вони переживають період занепаду. Це своєрідні “віднесені вітром” – люди, які не змогли пристосуватися до умов, що змінилися, життя, які цілком належать минулому: “Легко сказати – починати жити по-новому! По-новому жити стояло і панам, а вони і по-старому не вміли”. Смерть дідуся Петра Кириловича, війна, пожежі, слухи про реформу, що насувається, про скасування кріпосного права – все це поклало початок
Бунін з гіркотою розповідає про жалюгідні спроби братів Хрущових відновити колишній добробут сім’ї. Але ні Петро Петрович, ні Аркадій Петрович не володіють необхідною діловою хваткою, кмітливістю,
А палити – палили дуже рідко. По вечорах скудно світила з вікон, зі світлиці старої барині, – єдиною жилою світлиці, – бляшана лампочка”. Природно, що Суходіл чекав жалюгідну і безславну долю – повне зникнення з обличчя землі. Нащадки суходольцев мало знають про своїх предків. Більше того, порою думають: “Так повно, чи жили вони?”. Час зрівняв із землею їхні могили. “Знаєш тільки одне: от десь тут близько. І сидиш, думаєш, силкуючись уявити собі всіма забутих Хрущових. І то нескінченно далеким, то таким близьким починає здаватися їхній час”. Отчого ж так “рідкі на розправу” виявилися “нащадки степових кочівників”? Адже рід їх був древнім і знатним, пишався він воєводами, стольниками, найближчими радниками і навіть родичами царів. Письменник не дає прямої відповіді на це питання, тому що зробити це непросто. Він відзначає, що серед нащадків західних лицарів такого бути не могло:
“Не міг би нащадок лицарів сказати, що за піввіку майже зник з обличчя землі цілий стан, що стільки нас виродилося, збожеволіло, наклало руки на себе, спилося, опустилося і просто втратилося десь! Не міг би він зізнатися, як зізнаюся я, що не маємо ми навіть найменшого точного поняття про життя не тільки предків наших, але й прадідів, що з кожним днем все сутужніше стає нам уявляти навіть те, що було піввіку назад!”.
Скільки болю і гіркоті звучить у словах письменника! За рідну країну, що небезпечно хвора, тому що навіть один такий Суходіл подібний до гнійної виразки на її тілі, за своїх співвітчизників, яким немов призначено бути “Іванами, які споріднення не пам’ятають” за роки повільного вимирання цілого стану, до якого належав і сам Бунін. Але все змінюється: там, де колись шуміли дрімучі ліси, розкинулися неозорі поля, виросли шумні міста, яким у майбутньому теж призначено зникнути з обличчя землі. Так і час мрійників і романтиків, що звикли до розкоші і ледарства, переміняється століттям ділових людей, століттям сталі і машин, століттям капіталу. А поміщики, що розоряються, представники Росії, спливає у минуле, змітаються новими хазяями життя.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)