Сюжетний аналіз балади “Світлана”
Ім’я Василя Андрійовича Жуковського, друга й учителя АС. Пушкіна, увійшло в російську літературу як автора цілого ряду балад. Він воскрешав у баладах образи феодального Середньовіччя й повні наївної віри народні перекази. Уперше визначення балади як жанру дав В. Г. Бєлінський Він так визначив його своєрідність: “У баладі поет бере який-небудь фантастичний і народний переказ або сам винаходить подію в цьому роді, але в ній головна не подія, а відчуття, що воно збуджує, дума, на яку воно наводить читача. ” Більшість балад Жуковського –
Першою баладою Жуковського була “Людмила” (1808), що є вільним перекладом балади німецького поета Бюргера “Ленора”. Використовуючи сюжет німецького поета, Жуковський додав інший національний колорит, перенесучи дію в Московську Русь XVІ – XVІІ століть, дав героїні російське ім’я Людмила, увів пісенні звороти й фольклорні особливості, властивому росіянинові народу
Наступна балада “Світлана”, написана в 1812 році, також на сюжет Бюргеровой “Ленори”. Але в “Світлані”
Сюжет балади “Світлана” нагадує багато в чому сюжет “Людмили”. Смутна Світлана ворожить у водохресний вечорок у дзеркала про свій милого. Вона сумує про свій нареченого, про яке давно немає звісток:
Рік промчався – звістки немає:
Він до мене не пише,
Ах! а їм лише червоне світло,
Їм лише серце дихає…
Світлана дивиться в дзеркало й чує голос улюбленого, котрий кличе неї за собою вінчатися в церкві. По дорозі в церкву вона бачить у темряві чорна труна у відкритих вратах. Нарешті сани під’їжджають до хатини. Коні й наречений зникають. Героїня, перехрестившись, входить у будинок і бачить труну. З нього встає мрець і тягне до неї руки. Але Світлану рятує чудесний голубок, що закриває її від страшної примари:
Стрепенувся, розгорнув
Легені він крили;
До мерця на груди спурхнув…
Всієї позбавлений сили,
Простонав, заскреготав
Страшно він зубами
И на діву заблискав
Грізними очами…
У цій страшній примарі Світлана довідається свого милого й пробуджується. Це виявився страшний, грізний сон. У фіналі балади з’являється живий наречений Герої з’єднуються й грають весілля. Усе закінчується добре. Оптимістичне звучання балади розходиться з кінцівкою “Людмили”, у якій померлий наречений захоплює наречену в царство тіней. Фантастичні події – явище мертвого нареченого шлях у його “обитель”, пожвавлення мерця – відбивають боротьбу добра й зла. При цьому перемагає добро:
Кращий друг нам у житті цей
Віра в провиденье.
Благ зиждителя закон:
Тут нещастя – брехливий сон;
Щастя – пробужденье.
Образ Світлани протипоставлений Жуковським як Леноре Бюргера, так і Люд – милі. Смутна Світлана, на відміну від зневіреної Людмили, не нарікає на долю, не кличе на суд Творця, не молить ” ангела-утішника” угамувати її сум. Тому темні сили не владні погубити її чисту душу. Невблаганна доля поступається місцем благому Провидінню. Баладна логіка руйнується, щасливий, казковий фінал спростовує традиційну схему. Світла душа героїні виявляється сильніше нічного мороку, віра й любов винагороджуються. Відношення автора до того, що відбулося зі Світланою, виражається в словах:
ПРО! не знай цих страшних снів
Ти моя Світлана…
Будь, творець, їй покрив!
Світлана в баладі Жуковського вражає нас чистотою свого внутрішнього миру Чистота, лагідність, покірність провидінню, вірність, побожність – от відмітні риси цього характеру. Саме ім’я героїні задає у вірші тему світла, що протистоїть баладній тьмі й перемагає її. Для зображення своєї героїні поет використовував фольклорні фарби,
Світлана – один з найважливіших для Жуковського поетичних образів, що зв’язує воєдино його долю й творчість. Ім’я Світлани стало для Жуковського і його друзів символічним позначенням особливого світогляду й світовідчування, “світлої” віри, покликаної освітити своєю присутністю похмуру сутність життя. Воно виявилося свого роду талісманом, що захищає від злих сил. Образ Світлани надихнув знаменитого російського художника К. Брюллова на створення картини “Гадання Світлани”. Пушкіна не раз згадував “Світлану”, брав з її віршів епіграфи, порівнював свою Тетяну з героїнею балади.
Висока поетична майстерність, романтичний національний колорит балади залучили до неї інтерес читачів, і вона була визнана сучасниками кращим твором Жуковського, якого стали називати співаком Світлани. Аналіз літературної спадщини Жуковського показує високу художню цінність його поезії й дає можливість зрозуміти, як велике значення цього поета для російської поезії й літератури. Збулися слова О. С. Пушкіна, що сказало про Жуковського майже двісті років тому:
Його віршів чарівна насолода
Пройде століть заздру далечінь…
“Світлана” – самий знаменитий твір Жуковського, це переклад-перекладання балади німецького поета Бюргера “Леонора”. Сюжет “Світлани” заснований на традиційному стародавньому мотиві народних історичних і ліричних пісень: дівчина чекає нареченого з війни. Події розвертаються таким чином, що щастя залежить від самої героїні. Жуковський використовує типову ситуацію “страшної” балади: Світлана мчиться по фантастичній дорозі в мир темних сил. Сюжет добутку “виривається” з реальності (гадання дівчин в “водохресний вечорок”) у сферу чудесного, туди, де нечиста сила робить свої чорні справи. Дорога в ліс, у владу ночі – це дорога від життя до смерті. Однак Світлана не вмирає, і її наречений не гине, а вертається після довгої розлуки. У баладі щасливий кінець: героїв очікує весільний бенкет. Така кінцівка нагадує російську народну казку
Головна героїня в баладі наділена кращими рисами національного характеру – вірністю, чуйністю, лагідністю, простотою. У Світлані сполучається зовнішня краса із внутрішньої. Дівчина – “мила”, “красуня”. Вона молода, відкрита для любові, але нелегковажна. Цілий рік, не одержуючи звісток від нареченого, героїня вірно чекає його. Вона здатна на глибоке почуття:
Рік промчався – звістки немає;
Він до мене не пише;
Ах! а їм лише червоне світло,
Їм лише серце дихає…
Дівчина сумує й тужить у розлуці з улюбленим. Вона емоційна, чиста, безпосередня й щира:
Як можу подружки співати?
Милий друг далеко…
Мир народної культури вплинув на духовний розвиток Світлани. Не випадково автор почав баладу з опису російських обрядів і звичаїв, пов’язаних із церковним святом Водохрещення, з вінчанням у Божому храмі. Так поет пояснює народні джерела почуттів Світлани: надія й борг у серце героїні виявляються сильніше сумнівів
Народні подання в дівчини сполучаються з релігійними, із глибокою вірою в Бога й у долю. Ім’я головної героїні утворено об слова “світлий” і зв’язується з вираженням “Боже світло”, що проникнув у її чисту душу. Світлана сподівається на Божу допомогу й постійної звертається до Бога за щиросердечною підтримкою:
Угамуй сум мою,
Ангел утішник
У саму напружену мінуту, побачивши в сні в хатинці труна, Світлана знаходить у собі сили зробити саме головне:
Перед іконою впала впрах.
Спасу помолилась;
И, із хрестом своїм у руці,
Під святими в куточку
Робко причаїлася
У нагороду за щиру віру, за лагідність і терпіння Бог рятує дівчину. Світлана не гине в розлуці з улюбленим, а знаходить щастя на землі. Жуковський уважав, що навіть загибель нареченого не зможе знищити любов. Поет був переконаний, що люблячі душі з’єднуються й за межами земного буття. Такою ж вірою володіє і його героїня. Вона не нарікає на Провидіння, а робко запитує:
Таємний морок прийдешніх днів,
Що обіцяєш душі моєї,
Радість иль журбу?
Своєрідний казковий “двійник” героїні – “білосніжний голубок”. Це і є той самий ” ангел-утішник”, до якого Світлана зверталася до гадання й благала: “Угамуй сум мою”. Це і є добрий посланник небес, “зі світлими очами”. Епітет дає подання про чистоту, святість ангела. Він зберігає Світлану. Рятує її від мерця:
Тихо віючи, прилетів,
До неї на перси тихо сіл,
Обійняв їх крилами.
“Голубок” – ласкава, ніжна назва. Це символ любові. Любов рятує Світлану, а про голубка автор говорить із наростаючою ніжністю: “але не спить голубочек білий”. Добро протистоїть злу й перемагає його:
Стрепенувся, розгорнув
Легені він крили;
До мерця на груди спурхнув…
Образ нареченого Світлани теж відповідає романтичним поданням. Він гарний, удал, добрий. Коханий дівчини здатний на всепоглинаюче почуття:
… усе той же він
У досвіді розлуки;
Та ж любов у його очах,
Ті ж приємні погляди;
Ті ж на сладостних вустах
Милі розмови
Повтор у цих рядках підкреслює головні якості, які цінує автор у своїх героях – віру й вірність
(1 votes, average: 5,00 out of 5)