Алегоричний зміст балади Р. Бернса “Джон-Ячмінь”

Роберт Бернс був насправді сином свого народу, свого волелюбного краю. Волелюбний дух нескореної Шотландії живе в його баладах – у самій ритміці карбованих рядків, в іскрометному гуморі, у великій любові до Батьківщини – “Вітчизни слави та краю доблесті”, до гір, де навіки його серце.

Найсміливішим, найволелюбнішим з творів Р. Бернса я вважаю його баладу “Джон-Ячмінь”.

Головний принцип її побудови – алегорія. У розповіді про вирощування ячменя та виготовлення ячмінного пива поет втілив спробу пригнобити шотландський

народ, примусити його втратити національну самосвідомість:

Взяли, вергли його в ріллю,

Втовкли аж у глибінь

І поклялись, заприсягайсь,

Що там йому амінь.

Ураз йому кривим ножем

Коліна підтяли,

На віз взяли, рублем стягли,

На кару повезли.

Але нічим не можна занепастити, скрутити волелюбну душу народу – і Джон оживає. Щоб вірніше, яскравіше втілити цю ідею, автор вдається ще до одного прийому – уособлення:

Пустив уси, немов списи, –

Ніхто не зачіпай!

Пекли, сердегу, на вогні,

Аж мозок з кості сплив,

А там мірошник у млині

Ще й жорнами чавив.

А потім з серця кров взяли.

Джон-Ячмінь бунтує в діжці, кров його серця перетворюється на чудовий напій, що підіймає настрій людей.

Він незламний, він безсмертний, як дух народу, втіленням якого стала поезія Роберта Бернса






Хто любить мусить розділити долю.
Алегоричний зміст балади Р. Бернса “Джон-Ячмінь”