Твір-аналіз творчості А. А. Фета

У своїй творчості А. А. Фет (1820-1892) виходив з визнання високого й неминущого значення поезії, різко протиставляючи її реальної дійсності, що представляється йому “миром нудьги й праці”. “Скорбота ніяк не могла надихнути нас”,- писав він наприкінці життя. Фет був переконаний у тім, що література покликана відбивати лише вищі цінності, відгукуватися на вічні, загальнолюдські потреби, зовсім залишаючи осторонь актуальні питання суспільно-політичного життя

Поезія Фета різко відрізняється від демократичної (“некрасовской”)

лінії в російській літературі. Сама тональність його віршів інша, чим в “музи помсти й суму”: світла, життєрадісна, оптимістична. Для нього характерний стан захвату перед красою, природою, любов’ю, мистецтвом. Але в тій порівняно вузькій сфері творчості, що вибрав для себе Фет, він досяг великої досконалості й майстерності

Найцінніша частина спадщини Фета – невеликі по розмірі ліричні добутки. Його вірші про природу належать до числа чудових зразків пейзажної лірики. Він відтворює природу не в статиці, а в русі, у тих непомітних змінах, які дозволяють відчути її поетичний колорит. Поет уміє бачити красу типово росіянці

“неяскравої” природи. Зв’язок людини із природою у Фета дана не прямо, а Його пейзаж внутрішньо олюднений. Природа й людина утворять єдиний, нерозривний мир (“Ліс”, “Весняний дощ”, “із Заснуло озеро” і ін.).

Для створення цільної картини природи в маленькому ліричному вірші Фет широко використає яскраві деталі, подані “великим планом”, конкретні приклади тієї або іншої пори року або часу доби, що дають поштовх читацької фантазії, що викликають певні асоціації. Подібні ж прийоми розробки ліричного пейзажу будуть використані в російській прозі (наприклад, у Чехова й Буніна).

На відміну від пейзажної лірики вірші Фета про любов позбавлені конкретності. Образи героя й героїні майже не індивідуалізовані. Вірші ці дривлекают увага насамперед глибиною передачі людського почуття, умінням описувати тонкі, майже невловимі щиросердечні рухи, які навіть не можуть бути точно визначені або названі. Поета цікавлять переважно скороминущі явища щиросердечного життя в їхньому співвідношенні із природою (“Сіяла ніч…”, “Тільки у світі і є…”, “На зорі ти її не буди…”, “Я прийшов до тебе із привітом…” і ін.).

Поетична система Фета будується не на точному, логічно вивіреному значенні слова, а на асоціативних зв’язках, музикальності. Багатозначність, зибкость значення слова, відсутність ясної границі між прямим і переносним значенням, метафоричность пов’язані із традиціями Жуковського. У свою чергу, Фет стає одним з попередників символістів. А. А. Блок уважав, що вірші Фета були для нього “дороговказною зіркою”. Не пройшов безвісти творчий досвід Фета й для розвитку російської прози. Сполучення конкретності й емоційної окрашенности в пейзажах Тургенєва, наприклад, може бути зіставлене з віршами про природу Фета. Його любовна лірика вплинула на становлення психологічної прози. У ще більшому ступені це ставиться до віршів Тютчева






Образ сави чалого.
Твір-аналіз творчості А. А. Фета