Сучасники про книгу “Подорож з Петербурга в Москву”
Олександр Миколайович Радищев – перший російський революціонер із дворян, письменник, що проголосив у своїй книзі “Подорож з Петербурга в Москву” необхідність революції в Росії проти монархії й кріпосного права. Картини кріпосної неволі й самодержавної деспотії написані в ній пером жагучого патріота, захисника рідного народу
У травні 1790 року на прилавку одного із книгарень столиці з’явився добуток А. Н. Радищева “Подорож з Петербурга в Москву”. Робота друкувалася без вказівки автора, у ній з нечуваної для того часу сміливістю
Познайомившись із книгою, налякана Катерина ІІ говорила про Радищева (ім’я автора незабаром було встановлено), що “це бунтівник гірше Пугачова”.
Олександр Миколайович Радищев у той час стояв на висоті найбільш передових ідей свого часу, він був добре знаком із працями великих діячів французької просвітительської філософії, але книга “Подорож з Петербурга в Москву”, написана на російському історичному грунті,
“- Ти, звичайно, розкольник, що ореш по неділях? – Ні, пан, я прямим хрестом хрещуся,- сказав він…- у тиждень^-те, пан, шість днів, а ми шість разів у тиждень ходимо на панщину… – Як же ти встигаєш діставати хліба, коли тільки свято маєш вільним? – Не одні свята, і ніч наша. Не лінуйся наш брат, то з голоду не вмре”. Після цієї розмови мандрівник грізно попереджає кріпосників: “- Страшися, поміщик жорстокосердий, на чолі кожного із твоїх селян бачу твій осуд”.
Поступово автор переходить до міркувань про себе й свого слугу Петрушці. Хіба не так само нещасний його кріпак, хто дав владу одним людям над іншими? “Закон!” Сльози гніву й сорому течуть по особі мандрівника. Він серйозно задумався про несправедливості навколишнього світу й жахнувся прірви, що разверзлась між ним і селянами. Це в силах зрозуміти тільки совісна людина, саме таким і з’являється перед читачами автор-оповідач. “Я глянув окрест мене – душу миючи стражданнями людства уражена стала”. А сам він дуже за багато чого засуджує не тільки свій клас, але й себе. Радищев “дивиться” на дійсність схвильованим поглядом патріота, полум’яного громадянина, жагуче бажаючого щастя своїй країні
З кожною новою главою “Подорожі з Петербурга в Москву” перед його читачами розгортаються різноманітні, але однаково типові картини неподобств, неправд і сваволі, що безкарно здійснюють у самодержавно-кріпосницькій країні. Буденно й спокійно діються кричущі несправедливості; державна служба є неприкритим знаряддям класового гноблення. Підрядники хижачать, вельможі грубо й цинічно зневажають закон, кріпосники-поміщики грабують і мучать своїх селян. Безбережне морестраданий закріпаченого селянства розлито майже по всіх сторінках радищевской книги
В “Подорожі з Петербурга в Москву” “благополучних сіл” не існує. Час від часу на сторінках миготять позитивні образи “добрих дворян”. Однак їхні особисті якості не здатні змінити існуючого положення речей
Тема повстання народу, поневоленого селянства проти “жадібних звірів, пиявиц ненаситних” і “лиходія лиходіїв всіх лютейшего” – пануючи проходить через весь добуток. Радищев виправдує виступи кріпаків проти поміщиків, більше того, він призиває їх до рішучої боротьби із кріпосництвом і самодержавством
Незважаючи на те, що добуток надрукований біля двохсот років тому, багато обвинувачень Радищева актуальні й у наш час. “І ми країну спустошення назвемо блаженною… де сто гордих громадян потопають у розкоші, а тисячі не мають надійної їжі, ні власного від спеки й мраза укрова?” Не про нас чи?!
“Подорож…”,всеосяжне по охопленню фактів російського життя, з’явилося як би кодексом критичних антимонархічних і антикріпосницьких висловлень. Із властиво йому аналітичною глибиною Радищев освітив зв’язок таких явищ, як падіння моральності народу й розпуста верхів (“нижні заражаються від верхніх, а від них виразка розпусти дістає й до сіл”), як взаємна залежність самодержавства й церкви. Він сказав, що в’язні неволі, влада й вістря в руках имеющие”, можуть бути “наияростнейшими проповідниками її”, що цензура, зупиняючи хід думки, позбавляє печатка її функції оздоровителя суспільства. З особливою силою й пристрастю звучить обличающий голос письменника в главі “Спаська Полесть”, де мовою прозорого іносказання намальовані держава й двір Катерини ІІ, де цар з’являється в одягах, що намокнули від крові й зліз народних, “найпершим у суспільстві вбивцею, найпершим зрадником”, “ханжою й пагубним комедіантом”.
Спостерігаючи вакханалію гноблення селянства, бачачи моральну деградацію верхів, Радищев знаходив опору для оптимістичних прогнозів у народі. Мірилом цінності людини стають у його добутку народні критерії. Не випадково в мовленні про виховання юнацтва, вимовної крестицким дворянином, одним з однодумців мандрівника, висувається вимога годуватися справою рук своїх, що є найважливішою нормою селянської моралі (“Едрово”). Шляхетність і краса морального й фізичного вигляду селян, їхня безперервна праця на благо суспільства письменник уважає станом майбутнього великого національного відродження. Зростаюче в народі почуття протесту змушувало його викликувати: “Страшися, поміщик жестокосердий, на чолі кожного із твоїх селян бачу твій осуд”.
Як далеко йшов Радищев у своїй ненависті до дворянства, видно з наступного його висловлення: “ПРО! якби раби, тяжкими узами обтяжені, яряся в розпачі своєму, розбили залізом, вільності їх перешкоджаючої, глави наші, глави нелюдських своїх панів, і кровию нашею почервонили ниви свої! Що б тим втратило державу? Незабаром би із середовища їх исторгнулися великі мужі для заступлення побитого племені; але були б вони інших про себе думок і права гноблення позбавлені. Не мрія це, але погляд проницает густу завісу часу, від очей наших майбутнє що приховує…” Письменник прозрівав революцію: “Дзвін ударяє, небезпека вже обертається над главами нашими. Уже час, піднісши косу, чекає години зручності…”
Оглядаючись на минуле Росії і Європи, порівнюючи нову історію Росії, Франції й рабовласницької Америки, Радищев бачив те, чого не бачили його сучасники, – тому ода “Вільність”, включена в “Подорож”, малювала катастрофу тронів, зведення царів на плаху, установлення республіки
Ворог самодержавства, своїм “Подорожжю” Радищев виступила й проти реакційних плинів суспільної думки, які допомагали вихованню людини-“делателя”, відволікали від соціальної боротьби, вели “у поля бредоумствований” (масонство). Він доводив, що людина не може бути щасливий, якщо нещасно мир, викривав боягузтво видючих, котра об’єктивно усталювала влада поміщиків-кріпосників. Письменник – втілена совість Росії – бачив ідеал людини в борці, що живе дійсними інтересами народу
Радищев випереджав своє століття. Книга й ім’я його опромінили перспективу російського визвольного руху на цілі десятиліття вперед. Він входить у нашу історію під ім’ям першого російського революціонера. І коли відбулася Жовтнева соціалістична революція, у Петрограді під уламками огорожі Зимового палацу, що били резиденції царів, робочо-селянська влада поставила свій перший пам’ятник: звернене до невських далечіней висічене з каменю особа пророка революції письменника Олександра Миколайовича Радищева
(1 votes, average: 5,00 out of 5)