Старий і Море – Спробую знов (стисло)

Він зібрав докупи весь свій біль, і останні рештки сили, й даній” забуту гордість і кинув їх проти страждань, яких зазнавала рибини,-і тоді рибина перевернулася на бік і отак, на боці, сумирно поплинла поруч, мало не торкаючись головою обшивки човна, і вже почала поминати човен – довжелезна, товстенна, сріблясто-сіра, оперезанії фіолетовими смугами й просто-таки неосяжна у воді.

Старий упустив додолу снасть, наступив на неї ногою, заніс гарпун так високо, як міг, і скільки було сили, яка ще лишилася в ньомя й тієї, яку він прикликав на допомогу в цю мить, угодив його в пій’ рибини, саме позаду її грудного плавця, що стримів над водою на рінні людських грудей. Він відчув, як залізне вістря заходить у рибииуі і, впершись у гарпун, посунув його ще глибше, а тоді всім тілом наші” жив на держално.

І раптом рибина, уже вражена смертю, ожила і зринула високо нш водою, немовби показуючи всю свою величінь, могутність і красу. Зднвалося, вона повисла у повітрі над головою старого та його човном, А тоді з гримким сплеском упала в море, обдавши зливою бризок і стя рого, й весь човен.

Старого змагали млість і нудота, і він майже нічого не бачив. Ти все-таки вивільнив линву гарпуна й став помалу перепускати її обдер тими, закривавленими руками; а коли в очах йому трохи проясніло, побачив, що рибина лежить на спині, виставивши догори сріблясте черево. Довге держално гарпуна скісно стриміло в неї з-під грудного плавця, а море навколо стало червоне від крові з її серця. Спочатку то була велика темна пляма, схожа на косяк риби в голубій воді, що сягала на милю в глибочінь. Потім вона розпливлася, наче хмара. А рибина, срібляста, незворушна, помалу посувалася за хвилями.

Поки знов не потемніло в очах, старий пильно розглядав рибину, Тоді двічі обкрутив линву гарпуна навколо рима й похилив голову на руки.

Щоб визначити, де південний захід, старий не потребував компаса, йому досить було відчувати пасат і тягу вітрила. “Треба б спустити у поду малу снасть із блешнею, – подумав він. – Може, зловлю що-Ьбудь підживитися й посмоктати замість води”. Та він не міг знайти Ідешні, а сардини вже засмерділися. Тоді він зачепив остями жмуток жіштих водоростей, що трапився по дорозі, і витрусив з нього в човен купку дрібних креветок. їх було понад десяток, і вони вистрибували (і сіпали ніжками, мов піщані блохи. Старий двома пальцями відривав їм голівки, а решту клав у рот і їв, розжовуючи шкаралупу та хвости.

Креветки були малюсінькі, але старий знав, що вони дуже поживи і і й смакують добре.

У нього в пляшці ще залишилось трохи води – на два рази попити, т і, з’ївши креветок, він одпив половину однієї пайки. Човен посутню” добре, коли зважати на його вантаж, і старий лише кермував, затисну вши румпель під пахвою. Він весь час міг бачити рибину, і, щоб уїм нитись, що все те сталося з ним насправді, а не наснилось, йому до сить було поглянути на свої руки й прихилитися спиною до корми А були ж хвилини, вже наприкінці, коли його брала млість і здипилось, ніби все воно діється уві сні. Та й потім, побачивши, як рибин” викинулась із води й непорушне повисла проти неба, перше ніж упші” ти назад у море, він був певен, що то просто мана, й не міг повірити власним очам. Щоправда, тоді він дуже погано бачив, але тепер зйому бачив усе добре, як завжди.

Тепер він знав, що й ця рибина, й біль у руках та спині йому н# сняться. “Руки гояться швидко, – подумав він. – Крові я випусти” досить, і тепер порізи чисті, а решту зробить солона вода. Темна вод” затоки – найкращі ліки. Тепер мені потрібно лиш одне – щоб були ясна голова. Руки своє діло зробили, і пливемо ми добре. Паща в риби> ни стулена, хвіст не хилиться, і ми з нею пливемо собі, наче брат її сестрою. – Раптом думки його почали плутатись, і він запитав себщ

– Тільки хто ж кого везе – вона мене чи я її? Коли б я тягнув її ні буксирі, то не було б про що й питати. Чи коли б вона лежала в чониі, утративши всю свою гідність, тоді теж зрозуміло. – Та вони пливли поруч, бік у бік, і старий подумав:

– Гаразд, нехай буде, що вона мене везе, коли їй так подобається, Я переважую її лише тямою, і вона не мала проти мене ніякого лихого наміру”.

Вони пливли далі, й старий вимочував руки в солоній воді та пильнував, щоб йому не плуталось у голові. Високо в небі йшли купчасті хмари, а ще вище над ними видніло чимало пір’їстих, і старий зцнп, що вітер не вщухне цілу ніч. Він раз у раз поглядав на рибину, щоб пересвідчитись, чи справді вона є. Минуло ще година, коли наскочила перша акула.

Акула. з’явилася не випадково. Вона піднялася з глибини ще тоді, коли в морі заклубочилась і розпливлась ген-ген від поверхні теми” пляма крові. Піднялася так стрімко й безбоязно, що...

аж розітнула по” верхню голубої води й виринула проти сонця. Потім знову пірнула під воду, відчула дух крові, що тягся слідом за човном та рибиною, і чимдуж пустилася навздогін.

Часом вона губила слід. Але щоразу знаходила його знов, – коли й не самий слід, то ледь чутний його дух, – і неухильно мчала вперед. То була дуже велика акула, що її будова давала змогу пливти так само швидко, як плавають найпрудкіші морські риби, і все в ній було гарне, окрім щелеп. Спина – така сама голуба, як у меч-риби, й усісіи будовою вона скидалася на меч-рибу, за винятком величезних щелеп, що тепер, коли вона пливла чимдуж біля самої поверхні, були міцно зімкнені, а її високий спинний плавець розтинав воду, як гострий ніж. За її стуленими подвійними губами ховалося вісім рядів зубів, скошених досередини. То були не звичайні шпичасті зуби, як у більшості акул. Вони скидалися на людські пальці, скарлючені, мов пазури.

Вітер був свіжий і сталий. Останнім часом він трохи повернув і течі віяв ген з північного сходу, а це означало, що вщухне він не скоро, “тнрий видивлявся вперед, але ніде не було видно ані вітрил, ані обри-и чи диму якогось судна. Він бачив тільки летючих риб, що вихоп-ишалися з води перед самим носом човна й шугали в повітрі обабіч Ортів, та жовті острівці водоростей. Не видно було навіть птахів. Ось уже дві години він плив, зручно вмостившись на кормі, час від. чпсу жував м’якуш великого марліна і намагався трохи відпочити ІІ зміцніти на силі, коли раптом побачив першу з двох нових акул.

– Ау, – голосно мовив старий. Це слово не піддається перекладу – цгине, воно просто мимовільний вигук, що міг би вихопитися і. іиодини, коли б цвях пробив їй руку й загнався в дерево.

– Плямисті, – сказав він. Тепер він побачив і другий плавець, що

Поткнувся з води слідом за першим, і з тих трикутних брунатних плав

Ці” та з розгонистих помахів хвостами зрозумів, що то широкорилі

І щсули. Вони збуджено мчали на дух крові й були такі знавіснілі з голоду, що раз по раз губили слід, тоді знов знаходили його й так само ібуджено мчали далі. Та, незважаючи на ті затримки, вони неухильно миближалися.

Старий припнув шкот, закріпив румпель і потягся по весло з при-м’изаним до держална ножем. Він підняв весло як міг обережніше, бо руки його й досі пронизував пекучий біль. Старий кілька разів помалу пгнув і розігнув пальці, розминаючи їх. Тоді міцно затиснув держално, щоб руки одразу відчули весь біль і не здригнулися потім, а сам ним часом не спускав з ока акул. Він бачив їхні широкі плескаті голоті, загострені на кінці, мов лопати, й великі, білі по краях грудні Плавці. То були мерзенні й смердючі хижаки, стерв’ятники і вбивці, що з голоду могли вчепитися зубами й у весло чи в стерно човна. Саме ці акули відгризали лапи черепахам, які мирно дрімали на поверхні Юди, а дуже зголоднівши, нападали в морі й на людей, навіть коли ті не пахли риб’ячою кров’ю чи слизом.

– Ау, – сказав старий. – Оаіапоз. Ну гаразд, пливіть ближче,

І’.аіапоз.

Акули підпливли ближче. Та нападали вони не так, як мако. Одна повернула вбік і зникла під човном, і аж тоді старий відчув, як затруси вся човен, коли акула почала шматувати рибину. Друга якусь мить пильно дивилася на старого своїми вузькими жовтими очима, а потім, широко роззявивши заокруглені щелепи, з розгону вгризлася зуби в уже подертий перед тим риб’ячий бік. На самому вершечку її брунії тної голови й спини, там, де головний мозок сполучається із спиннимі було виразно видно рівну лінію, і старий увігнав свій прив’язаний весла ніж саме в те місце. Тоді висмикнув ножа й ударив знову, цьсн” разу – в жовті, мов у кота, акулячі очі. Акула миттю відірвалася під рибини й безгучно пішла під воду. Вже конаючи, вона хапливо коптила те, що встигла урвати.

Тим часом човен і далі трусився – то перша акула люто шматушмі рибину, – і старий попустив шкот, щоб нахилити човен на бік і дістЯ тись до акули. А коли нарешті побачив її, то перегнувся через борт і вдарив ножем. Та влучив у м’яке, і, наразившись на цупку шкіру, йот ніж тільки ледь проштрикнув її. Від цього удару біль пронизав старому не лише руку, а й плече. Акула тут-таки виринула, але тільки-но воия вистромила з води пащу і знову вчепилася в рибину, старий завдав Я удару просто в плескате тім’я. Потім висмикнув ножа й ударив ще рая у те саме місце. Акула, зімкнувши щелепи, й далі висіла на рибині,,,!! тоді старий штрикнув її в ліве око. Та вона все не відпускала рибини.,1

– Ні? – мовив старий і вгородив ножа між мозком і хребтом. Тоц пер зробити це було неважко, і він відчув, як лезо розітнуло хрящ, А тоді перевернув весло лопаттю донизу й застромив проміж акулячі щелепи, щоб розімкнути їх. Він кілька разів повернув лопать і, коли акула, відірвавшись від рибини, ковзнула у воду, сказав;


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Старий і Море – Спробую знов (стисло)