В. Фолкнер про повість Е. Хемінгуея “Старий і море”

Навесні 1936 р. у журналі “Ексвайр” Е. Хемінгуей опублікував нарис, у якому розповідав про епізод рибного лову в Тольфетрімі. Старий рибалка піймав велику рибу, що довго тягла його човен у відкритому морі. Коли його знайшли, риба була об’їдена акулами, а рибалка в розпачі ридав. Через 16 років письменник повернувся до цього випадку і на його основі створив чудову філософську повість-притчу “Старий і море”. Старий кубинець Сантьяго, головний герой повісті, вже з перших сторінок захоплює читачів. “Старий був худий та виснажений, потилицю йому посмугували глибокі зморшки, а щоки вкрили коричневі тшши незагрозливого раку шкіри, що буває від сонячного проміння, відбитого гладінню тропічного моря,.. Геть усе в ньому було старе, крім очей – вони мали колір моря і блищали весело і непереможно. Як і його одяг, йото вітрило було полатане мішковиною і, обгорнуте навколо щогли, скидалося на прапор безнадійної поразки”.

За виразними рядками портрета героя постає нелегке життя. Ця людина, працюючи все своє життя, не нажила багатства, проте зуміла зберегти молодість душі, яка виблискувала в його яскравих веселих очах. Життя Сантьяго пов’язане з морем, до якого рибалка ставиться любовно і ніжно, немов до жінки. “Він завжди подумки називав море Рашаг, як кажуть по-іспанськи ті, хто його любить… Старий завжди думав про море, як про жінку, про живу істоту, що може й подарувати велику ласку, й позбавити її, а коли й чинить щось лихе й нерозважне, то лише тому, що така її вже вдача”. Вісімдесят чотири дні старий виходить у море, але повертається додому ні з чим, мабуть, від нього відвернулося щастя. Аж на вісімдесят п’ятий день зусилля Сантьяго були винагороджені. Завдяки майстерності й спритності йому вдається впіймати величезного марліна.

Три дні бореться старий з велетенською морською рибою. Сантьяго розмовляє з нею,...

немов з розумною істотою: “Рибо, поки я живий, я тебе не покину”. Старий називає рибу благородною, величною, прекрасною істотою. Нарешті людина перемагає у двобої з рибою. Проте зграя акул нападає на його здобич. Сантьяго мужньо боронить марліна від акул, але до берега він притягає лише величезний обгризений скелет, який згодом з повагою роздивлялися селищні рибалки, вимірюючи кістяк довгою мотузкою. Здавалося б, Сантьяго зазнав поразки. Та на відміну від свого прототипу з давньото нарису Хемінгуея, старий не впадає у розпач, не відчуває себе переможеним. Розмовляючи сам із собою під час триденного блукання морем, герой запитує себе: “Хто переміг тебе, старий? – Ніхто, – відповів він. – Просто я занадто далеко зайшов у море”. А слова Сантьяго: “Людина створена не для поразки. Людину можна знищити, а здолати не можна”, – звучать як гімн людині, яка, зазнаючи фізичного краху, зберігає духовну мужність.

Читач прощається з героєм Хемінгуея, коли “…старий знову спав. Він спав так само долілиць, і біля нього, пильнуючи його сон, сидів хлопець. Старому снилися леви”. Юність поряд зі старим рибалкою і в образі хлопчика, і в образі левів, які часто приходять у сновидіння з його юності і змушують згадати молодість, мандри до Африки. В тих снах старий знову стає молодим. “Перемога – в поразці” – це один з улюблених художніх принципів Е. Хемінгуея. У своїх творах письменник часто змальовує ситуації внутрішньої перемоги людини навіть за умови зовнішньої її поразки, героя, який виявляє мужність і стоїцизм у боротьбі зі злою долею і при цьому зберігає честь, гідність, здатність до дружби і любові. Саме таку ситуацію і такого героя ми бачимо у повісті “Старий і море”. Цей твір приніс Хемінгуеєві найбільше визнання та найвищі нагороди: премію Пулігцера (1952) і Нобелівську премію


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...