Сміливі завжди мають щастя (за романом Івана Багряного “Тигролови”)
Сміливі завжди мають щастя (за романом Івана Багряного “Тигролови”)
Щоб навчитися цінувати людську мудрість, виховати у собі віру в незнищенність духовних почуттів нашого народу, варто звернутися до неординарної постаті в нашій літературі – Івана Багряного та його творчості, зокрема до роману “Тигролови”. Трапляється, що часом епоха не цінує геніїв за життя. Якась жорстока закономірність: час нищить генія невблаганними вироками, а коли збагне, що сам він і його доробок – безсмертні, схиляється у пошані й каятті.
Іван
І нині молимось, щоб знявся буревій,
Щоб хоч дітей привів
до рідних зір і мрій,
до рідного порога.
Так, І. Багряний усе життя біг над прірвою з вірою в людину. Він поспішав, боровся завзято, знесилювався, запалювався гнівом, вірив у тріумф людської гідності, адже з юнацьких літ заповів собі бути тільки Людиною. Повернувся до нас ІванБагряний збірником “Тигролови” 1991 року. І як не дивно, але однойменний роман став настільною книгою німецьких дітей, бо вчить підноситися над муками, жити за будь-яких умов, виживати в екстремальних ситуаціях. Правнук гетьмана Дем’яна Многогрішного, український юнак Григорій дорогою на Колиму наважився на відчайдушну втечу, відстоюючи своє право бути вільним. Він не може залишатися у “ешелоні смерті”, він не змирився з приреченістю на забуття в жахливій легенді про зникнення душ у пеклі концтаборів, збунтувався, вирвався з пащі дракона, а це вже перемога людей, а це вже свідчення нездоланності духу. Тільки уява великого художника слова могла витворити символічну картину паралельних світів, бо слідом за велетенським двооким циклопом цією ж транссибірською магістраллю летів радісний і святковий, переповнений світлом, сміхом, дзвоном, квітами, піснями інший експрес. Ці експреси – існуючі в одній державі два світи – світ пітьми, пекла та світ уявного раю, ілюзорного вільного життя. Могутня воля до життя, гідного людини, виносить Григорія із експресу смерті, але ж він потрапляє у незвідані, незнайомі місця, у тайгу. Та незбориме бажання жити додає сили Григорію, він дотримується закону: заблудився – вмій знайти дорогу. І коли все ж він потрапляє на поселення українців у Сибіру, то його, як і всіх їх, охоплює безмежна любов до рідної землі, стискає у свої обійми кохання до красуні Наталки. Це особистість, яка знає, чого хоче. Вона відчуває слова Григорія: “Пам’ятай про смерть”. Наталка проста українська дівчина, у неї є Батьківщина. Кохання робить її ще кращою, привабливішою, жвавішою: “Горда, як королева, буйна, як вітер, радісна, як сонце, мерехтіла очима і сміялась, закинувши голову… Ось вона справжня, свавільна, і горда, і прекрасна, як богиня…”
Скільки широти і глибини у відтворенні життя українців вдалині від рідної землі. Не втратили вони зв’язку з рідною Україною: і пучечок васильків, і розповіді легенд, дотримання обрядів і звичаїв, пересипають вони мову свою прислів’ями та приказками, то сумна, то тужлива, то весела, звучить-ллється українська пісня.
Особливо вражає, викликає обурення майор НКВС Медвина – новітній тигролов. Він полює на гордого, неприрученого тоталітарною системою молодого “тигра”, із України. Григорій перемагає, бо у цьому шаленому полюванні твердо вирішив для себе, що він не нуль в історії, що він не озвірів, не перейнявся ненавистю до людей, зберіг у собі людяність, здатність співчувати, співпереживати і вірити, що людина може кинути виклик цілій системі та вистояти.
Із уст І. Багряного злітають слова: “Завжди треба бути справжніми людьми. Поклич, Україно, прийду, лелекою прилину. Я напишу твоє ім’я єдине любов’ю й болем у серцях людських”.
Немає з нами І. Багряного, але твори його повернулися в Україну, щоб вічно бути з нами:
О, Ми є. Були. І будем ми!
Й Вітчизна наша з нами.
(І. Багряний)
(1 votes, average: 5,00 out of 5)