Змалювання типових рис національного характеру у романі І. Багряного “Тигролови”

Змалювання типових рис українського національного характеру у романі І. Багряного “Тигролови” (за уривком “Постріли в тайзі”). Іван Багряний, письменник-емігрант, у романі “Тигролови” показав Європі образ українця, представника зневаженої нації, яку розтинали жахливими голодоморами, драконівськими репресіями, але вбити не змогли.
Роман не автобіографічний. Але негаразди і страждання самотньої людини в непрохідній тайзі не вигадані Іваном Багряним, а ним пережиті. При змалюванні життя українців у Сибіру письменник використав власні враження від відвідин Зеленого Клину. Тут живуть українці, колишні втікачі й вигнанці, які були колись розкуркулені радянською владою. У Зеленому Клину вони створили свій український світ, наповнений чистотою і гармонією. “І назви наші люди подавали тут свої, сумуючи іноді за рідним краєм…”, – розповідала Катерина Сірко. Ця родина зберегла православну віру і рідну мову. Сірки жили, дотримуючись народних звичаїв і традицій. І самі вони мужні, горді, упевнені, волелюбні.

Велике враження справила на Григорія і зустріч з іншими виходцями з України – сім’єю Морозів: “Всім такі, лише одним не такі – поглядом, життєвим тембром, іншою якістю”.
Дотримується народної моралі й Григорій Многогрішний. Навіть маючи дозвіл Наталки узяти коня, він не робить цього і бере лише харчі, сірники і жменю набоїв. Суто українська вдячність за гостинність і доброту примушує його повернутися до Сірків, щоб належно подякувати і розпрощатися. Як бачимо, звичаї, традиції, засновані насамперед на ментальності українського народу; який відзначається доброзичливістю, совісністю, гостинністю, показані не даниною віками усталеному, а дійовою, спонукальною силою.
Роман “Тигролови” має проекцію не тільки на сучасне авторові, а й на минуле та на майбутнє. Образи українців – представників колись славних козацьких родів Многогрішних, Сірків, Морозів – не просто типові, вони – яскраве підтвердження, що генеалогічне дерево не втратило сили через століття, що в жилах нових поколінь тече така ж гаряча, непокірна козацька кров.

Однією з найопукліших особливостей багрянівських текстів є образ українського героя, котрий зазвичай є центральним персонажем даного твору. Головною причиною культивування образу сильної особистості вважаємо історіософські пошуки письменника. Потоптання національної революції, знищення творчої еліти революційного покоління, поразка Повстанської армії в Другій світовій війні ставить Багряного перед проблемою “неісторичності” своєї нації, її керованості обставинами. Автор наголошує, що історію творять особливі люди разом із своїм народом – вихідці з мас, розвинуті, себе-створені, кращі його представники, які через всебічне інтелектуальне, національне, фізичне самовдосконалення є творцями ідей (від політичних до релігійних).

Сильні, непересічні особистості відрізняються надлюдськими рисами: феноменальним ресурсом організму і всебічною обдарованістю – пам’яттю, інтелектом, моральною твердістю. Цей образ наближається до романтичного поняття генія або героя: “Що значить неможливо? Як не існувало...

й поняття не вмію. Він з школярських років полюбив англійську, кимсь розказану йому, відповідь на запитання – чи вмієте грати на роялі? – не пробував, може, й умію”. У поемі “Скелька” кріпак-заколотник Данило демонструє мужність, хитрість, організаторські здібності; риси характеру Ольги (“Розгром”) – моральний максималізм, сміливість, незалежність мислення й дій; у тексті “Людина біжить над прірвою” український Мересьєв – Максим Колот – кілька тижнів без їжі йде по снігу майже босоніж, отримує духовну перемогу над усіма мучителями; в “Саду Гетсиманському” Андрій Чумак проявляє нереальну витривалість у в’язниці; протагоніста сатиричної поеми “Антон Біда – Герой труда” характеризує велич прощення ворогів. Героїв Багряного бояться їхні слідчі й охоронці – Многогрішного (“Тигролови”) – Медвин, Чумака – Сергеев і наглядачі, Сміяна (“Маруся Богуславка”) – Сазонов.
Початок XX століття ознаменувався розвитком технології, революційним рухом у багатьох країнах, “сп’янінням” від глибини суспільних і світоглядних перетворень. У зв’язку з цим з неменшою гостротою стояла проблема лідерства, гідного проводу для української республіки. Багряний вірить у здатність людей, а не економічних чинників, впливати на хід історії. Сильні, сміливі особистості є “обранцями” Бога, з ними завжди благословення, сприяння, усмішка долі. У “Тигроловах” ця ідея виражена в низці прислів’їв, які прославляють ризик і силу: “Сміливі завжди мають щастя”; “Бог не без милості, козак не без щастя”. Саме “сміливі” є елітою, справжньою аристократією. Належність героїв Багряного до нової аристократії також базується на твердості їхніх переконань, оптимістичному настрої, видатних особистих якостях. Принципові тенденції побудови такого образу наявні вже в ранній поемі “Скелька”. У центрі всіх художніх колізій – лідер, якого відрізняє непересічна вдача і зв’язок із традицією – він нащадок старої еліти:

Данило був так ніби отаман;
Хоч молодий, але розумний, смілий.
Він виглядить, як справжній син козачий.
Так часто марив він серед липкої мли –
Як встане слава, й бій кривавий гряне,
І блисне меч…
Гей, сили в нім гули, –
Недаром же батьки колись були
У Гадяцькому полку чотарями.

У зрілій творчості письменника схема центрального персонажа лишається майже без змін. Неоаристократ Андрій Чумак із “Саду Гётсиманського” підтримує свій безумовний авторитет перевагою над охоронцями і енкаведистами та глибиною впливу на людей.
Надлюдська природа нової раси панів проявляється в перемозі над світом природи (“Тигролови”), власними ілюзіями (“Огненне холо”), а також у перемозі над іншими націями: росіянами (“Тигролови” і “Сад Гетсиманський”), італійцями (“Людина біжить над прірвою”) й німцями (“Розгром”, “Огненне коло”).

Попри всю неоднозначність багрянівської версії українських провідників, вона може прислужитися при створенні національної аристократії, без якої неможливі розбудова й збереження вітчизняної культури.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...