Сліпий сіяч іде по зораному полі… (роздуми над творчою спадщиною Поліщука)
Творчі здобутки Валер’яна Поліщука не віддільні від епохи, на долю якої випало немало випробувань: Друга світова війна, революція 1917, громадянська війна… У 20-30-х роках двадцятого століття його ім’я було популярним, його часто можна було зустріти на сторінках газет та журналів.
Що надавало популярності В. Поліщуку? Перш за все він уславив себе людиною невгамовної вдачі, кипучих організаторських здібностей, людиною, повною сили та відваги, що було загалом типовим явищем в житті України 20-х років.
По-друге, тим, що Поліщук був надзвичайно
Цей стрімкий шлях, здавалося, ніщо не могло зупинити. Однак зупинив його арешт письменника трагічного для українського народу 1937 року, в який В. Поліщука й було розстріляно.
Валер’ян Поліщук чимось нагадує мені Степана Радченка з роману В. Підмогильного «Місто». Він мав активну життєву позицію, своєрідний філософський вибір і життєве призначення. Працюючи в стилі авангардизму,
За коротке своє життя поет видав декілька збірок: «Соняшна міць» (1920), «Вибухи сили» (1921), «Книги повстань» (1922), «Громохкий слід» (1925), «Геніальні кристали» (1927), «Зеніт людини» (1930), Здається, за цими назвами збірок можна написати біографію письменника.
У чому ж особливості творчості письменника, яка ще й сьогодні не має об’єктивної оцінки. І хоч дехто схильний до повного заперечення доробку Поліщука, все ж залишається істиною те, що він був людиною свого часу. І як свідок буремних подій стверджував нове революційне мистецтво, особливістю якого була схильність, як уже говорилося вище, до авангардизму та його різновиду – конструктивного динамізму.
Новаторство літератури вбачав у нових темах – урбаністики, індустріалізації, наукових досягнень. Пише переважно верлібром (вільний вірш), часто вдається до словесних декларацій і гасел, крикливо-плакатних образів.
На першому плані в доробку Поліщука – міські мотиви, дух новацій і перетворень, пов’язаний з добою, коли, здавалося, нова культура укорінювалася на уламках дореволюційної історії та культури. Його настрої, як і настрої В. Чумака, В. Блакитного, П. Тичини, М. Хвильового, М. Куліша, В. Підмогильного Д. Фальківського, оптимістичні, переповнені вірою в світле майбутнє: Юнацька кров шумує в наших жилах. Юнацька сила блискає в очах,- Ми за народ, за працю підем сміло І спокій принесем на гострених мечах.
Як і М. Хвильовий, П. Тичина, поет уявляв себе співцем революційної епохи, яка принесе звільнення людству, і на землі буде закладений фундамент нового, світлого, неповторного. У цьому поет вбачав своє безсмертя: Розтворених в могутніх лавах, Нехай хоч безіменний, вічно проживу. До самих крайніх людських гранів. Енергія творців не пропадає даром. Поет увічнював себе своєю нестримною енергією, своїми модерністськими віршами. Він переповнений був вірою в майбутнє рідного народу. Це майбутнє вимальовував у поетичних творах. Будучи людиною-філософом, поет в майбутньому хотів бачити гармонію людини і природи, красивого і корисного.
Його творчість не досліджена. І, може, вона більше цікава для істориків, ніж літературознавців, однак не треба з терезів знімати того, що вершини його творчості – світлі і чисті, їх не затуманила завіса часу.
Отже, праця поета з покоління сіячів, яке ввійшло в історію як «розстріляне відродження», не була даремною.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)