Символізм назви п’єси Генріха Ібсена “Ляльковий дім”
Генріх Ібсен, відомий норвезький драматург, створив “нову драму”. У своїх п’єсах він прискіпливо аналізує сучасне йому суспільство, доводячи, що воно під ілюзією прогресу і цивілізації приховує моральні вади. Ібсен ввів новий жанр синтетичної п’єси. Її особливість полягає в тому, що в ній поєднується трагедія і комедія. Це поєднання у п’єсі “Ляльковий дім” має дивний відтінок, і тому п’єса вражає її читача і глядача. Автор зумів зобразити й подати нам у невимушеній, майже комедійній формі надзвичайно гостру проблему, через
Та це лише на перший погляд. Якщо ми прислухаємося до п’єси серцем, то почуємо з самого початку твору підкреслену автором якусь штучність у цьому будинку: “Між грубкою і дверима столик. Скатерка з фарфоровими та іншим дрібничками, книжкова шафа з книгами в розкішних обкладинках”. Часте використання пестливої форми змушує замислитись:
Її чоловік також мріяв про щасливу сім’ю, але бачив її трохи під іншим кутом. Він зважав на Нору не як на окрему людину, а як невід’ємну складову його спокійного сімейного життя. Для нього вона була його “лялечкою”, “білочкою”, “пташечкою”, але нічим іншим, нічим більшим. Отже, у цьому домі не живуть, а лише граються в шлюб, у добробут, у кохання, і навіть у людську гідність і честь. Тут нічого немає справжнього. Це дім ляльок.
Головна героїня Нора, позичивши гроші й приховавши це від усіх, опиняється у безодні самотньої боротьби із жахом та сумлінням. Але все це заради кохання. Вона хотіла врятувати від тяжкої хвороби свого коханого чоловіка й нікого не травмувати. Але Торвальд отримує листа від Крогстада й виголошує “найсправедливішу” промову, в якій чомусь переважає займенник “моє”: “Ти зруйнувала все моє щастя, занапастила все моє майбутнє”, а коли боргове зобов’язання повертається, ми знову чуємо його солоденькі слова: “…тут я буду голубити тебе, як загнану горличку, яку врятував неушкодженою з пазурів яструба”. Але настає прозріння. І Нора хоче скинути маскарадний костюм. Вона не може більше жити в цьому духовно порожньому домі, тож іде, щоб відшукати себе як людину: “Я гадаю, що передусім я людина, так само як і ти, або принаймні повинна стати людиною”. Бо тільки людина, а не іграшка має право на шлюб, виховання дітей.
Отже, у творі “Ляльковий дім” зображений весь наш людський дім фальшивих цінностей, за якими криються егоїзм, духовна порожнеча. Ось чому п’єса називається “Ляльковий дім”.
Я вважаю, що в нашій сучасній дійсності, сучасних сім’ях теж є штучні речі, які знаходяться довкола нас, і штучні почуття, і штучні люди-ляльки “живуть” поблизу. Від цієї думки стає моторошно. І тому, мабуть, треба щось порушувати, збуджувати, змінювати і у мікрокліматі наших сімей, і в мікрокліматі суспільства.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)