“Ліричне інтермеццо” Генріха Гейне

Серцевину “Книги пісень” складає цикл “Ліричне інтермеццо”, який відзначається найбільшою сюжетно-тематичною єдністю. В ньому послідовно відтворюється вся історія кохання поета від його зародження “в чарівний місяць май” (такий зачин є традиційним в європейській поезії з часів трубадурів та Петрарки) і до її драматичної розв’язки – виходу коханої заміж за іншого й страждань самотнього поета. Через усі поезії циклу чітко проводиться сюжетна лінія розвитку переживань, це ніби своєрідний любовний роман, що складається

з ліричних мініатюр.

На відміну від першого циклу, тут кохання не є якоюсь ірраціональною і фатальною силою, що несе страждання і загибель, тут воно постає як суто людське почуття, що приносить і щастя, і муки. Воно відтворюється в динаміці, в розмаїтті відтінків, в наближенні до життєвої конкретики, хоч орієнтація на народнопісенну поетику й ставить свої вимоги та визначає межу на цьому шляху. Менше піддається їй ліричний герой, який не тільки віддається почуттям і страждає від них, він здатен також їх аналізувати й підніматися над ними за допомогою іронії. Більш умовний і узагальнений, в стилі народної – поезії, образ

коханої, цілком позбавлений конкретно-індивідуальних рис. У неї ніжне й чарівне личко, очі як фіалки, лілейні руки, але все це фольклорні стереотипи, з яких не складається живий індивідуалізований образ.

В такому ж умовно-узагальненому стилі дається й тло, на якому розігрується любовна драма поета. Соціальний антураж тут відсутній, ліричний герой перебуває наодинці з природою, яка за допомогою фольклорного паралелізму стає співучасницею його переживань. Але природа в цьому й наступному циклах – це близька до людини мальовнича й інтимна природа, яка легко перетворюється в декорацію. Зникає відчуття органічної єдності людини з природою як “живим космосом”, містичної приналежності до її глибинного таємничого життя, що було так характерно для раннього німецького романтизму.

Слід сказати, що зазначені риси засвідчують зв’язок “Книги пісень” Гейне з мистецтвом бідермаєра, характеризують її як примітне явище цього мистецтва.

У циклі “Знову на батьківщині” відбулося значне зміщення змісту в повсякденно-побутову площину, що недавно у нас трактувалося як зростання “реалістичного елементу” в творчості Гейне і навіть як свідчення його переходу на позиції реалізму. Але ж це зміщення супроводжується суто романтичним приземленням названої сфери, її підкресленою тривіалізацією і рішучим іронічним відстороненням від неї. Словом, Гейне підходить до цієї сфери як романтик і дає її інтерпретацію, характерну для романтизму. Важко погодитися і з тим, що даний цикл був кроком у творчому поступі поета. Насправді маємо в ньому більше дотепності, іронічної гри, але водночас і послаблення ліризму та переспівування самого себе. Звичайно, це не поширюється на всі вірші циклу, є в ньому й справжні перлини ліричної поезії; насамперед, це стосується знаменитого вірша “Не знаю, що стало зі мною…” на мотив Лорелеї, введений в німецьку романтичну поезію К. Брентано і підхоплений багатьма поетами. Гейне переключив цей баладний мотив у глибинно ліричний план, у нього “казка старих часів” стає метафорою, що передає душевний стан поета.






Місце україни у європейській спільноті.
“Ліричне інтермеццо” Генріха Гейне