Логічно-інтелектуальна схема: про французький символізм XIX столітті
Щоб краще зрозуміти тему про французький символізм XIX столітті, я створив малюнок-схему про його розвиток. Мені довелося всього-навсього використати підручник – нічого особливого, але моя гора “Парнас” здивувала мене. Постараюсь описати це на словах. Вершиною мого малюнка стало сонце – символ бога Аполлона, покровителя мистецтва. У сонці напис: “Парнас”, 1852 — це дата створення французького мистецького угрупування. Окремі молоді, талановиті, сміливі літератори – Шарль Леконт де Ліль, Теофіль Готьє, Жозе-Маріа де Ередіа
Краса – ось найвища цінність, саме до неї треба прагнути усіма фібрами душі. Французькі поети хотіли, щоб поезія була подібна до чарівної статуетки: поет, як художник, має працювати над своїм витвором. Чарівним різцем слова він повинен вирізьбити кожен штрих, кожну деталь, вірш має засяяти усіма гранями поетичного розмаїття голосних і приголосних, асонансів
Тому на своєму малюнку я проводжу по підніжжю гори чітку лінію, яка сим. волізує відмежування молодих літераторів від тих тенденцій, які залишаються знизу, у реальному, буденному світі; відмежування від того, що було властивим для реалістичної літератури XIX століття, а саме: проза дійсності, проблеми життя. Ці моменти поети хотіли викинути зі свого мистецького вжитку, тому на таблиці їх скрути”, “приборкай рими”, “Щоб вірш твій завше був крилатий, Щоб душу поривав – шукати Нову блакить, нову любов”. Мене особливо вразив вірш Поля Верлена “Осіння пісня”. Тут багато символів: осінь — сумна пора року, коли все відмирає в природі та навіть у житті людини; годинник – прилад для відліку не тільки годин і хвилин, але й самого життя; вихровий вир – життєві проблеми, перипетії, у яких живе людина. Образ “жовклого листа” символізує людину, яка відірвалась від чогось звичного,- а куди доля занесе –невідомо: “Мов жовклий лист Під вітру свист – В безвість лину”. Що станеться з нами, коли нас життя понесе далі? Що на нас чекає попереду?
Можливо, ми довго протримаємося на дереві, і нас буде зігрівати тепле сонечко не тільки літнє, але й осіннє — адже буває довгою й теплою осінь. Та все одно прийде час – і полетить листок з дерева. Що на нього чекає? Може, він потрапить в осінній букет і ще деякий час простоїть у красивій вазі на вікні, а може, йому судилося залетіти на горище й там пролежати ще довго-довго, спостерігаючи за чужим життям, а може, він зразу потрапить під чиїсь брудні підошви – і від нього не залишиться й сліду на цій землі? Я не знаю, що буде зі мною в майбутньому.
У нашому віці розпочинається ще тільки весна, я чекаю на прекрасне літо, але знаю, що колись має прийти і осінь, і зима. Верлен своїм віршем примусив замислитися над філософським питанням: як жити і який слід залишити після себе на світі – потрапити в “гербарій” історії Чи розпорошитися й зникнути у безвісті без сліду? На мою думку, у цьому і є величезна заслуга символістів – їхні твори можна читати кожного разу по-різному, вони неоднозначні, символи можна пояснювати залежно від настрою, уяви, віку. Нас-оточує багато загадок природи, і варто прислухатися до того, чим дихає природа, які підказки іноді нам дає.
У Шарля Водлєра у вірші “Відповідності” саме про це й говориться: людину оточують символи, “крізь них людина йде і в них людина тоне”. У Всесвіті є все – варто тільки навчитися не тільки слухати, але й чути, не тільки бачити, але й відчувати “всі барви й кольори, всі аромати й тони”. Французький ідеаліст Анрі Верг-сон твердив, що світ непізнаний, розумом його осягнути неможливо, потрібно спиратися на інтуїцію, відчуття. Філософ А. Шоненгауер теж проголошував: “важлива не річ, але інтерпретація речі”. На цих філософських постулатах і стояли символісти.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)