Тема твору: Ідея духовного багатства людини в романі Олеся Гончара “Собор”

Стоїть собор, мовчить… Німий свідок історії? Ні, він свідок спустошення, падіння людських душ. Своїм мовчанням ккдає людству докір. Кінець XX століття – епоха економічного, “морального” прогресу. Не хочемо визнати, що деградує майже кожен, поглинутий власними проблемами. Тому актуально звучить тема, яку підносить в романі “Собор” Олесь Гончар, – відродження духовності, в час, коли Україна бореться за політичну і економічну самостійність.

Свої роздуми письменник передає головному героєві роману Миколі Баглаю – студентові-металургу,

в якого дуже сильно розвинуте почуття краси і правди. Він той, кому довелося пізнати голод: скруту, ходити по селах, щоб допомогти матері. Незважаючи на це, він постає перед читачами як “чистий думками і непорочними діями юнак”. Це він став на захист собору, епіцентру конфлікту в романі, як спадкоємця духовної культури українського народу.

Розуміння його цінності як історичної пам’ятки протистоїть ворожому ставленню до нього Володьки Лободи і тих покидьків суспільства (Таратута, Жанна, Ера, Обруч), що вчинили в соборі дику оргію. Думки Миколи Баглая є виразом ставлення до собору металургів та їх родин.

Ці люди не залишилися байдужими, бо зрозуміли, що це не тільки історична пам’ятка, а їхня святиня, не облуплена, занедбана споруда, а їхня честь і сумління. Допустивши наругу над ним, вони відкинули б власну історію, культуру, стали б перевертнями. Тому недаремно Олесь Гончар вводить у свій роман образ Володьки Лободи, для якого його батько став перешкодою у кар’єрі, на старості літ той опинився у будинку для престарілих. А в Біблії сказано: “Шануй батька і матір своїх…” Тому не дивно, що він так запопадливо знищував усе, що зветься духовним набутком народу, його історичною і духовною спадщиною. Поняття сумління, народних традицій, добра і справедливості для нього не існують. Він не розуміє, що добре, а що погано, що морально, а що аморально. Головне – щоб було вигідно йому. Він придумав поставити риштовання на обдертий собор, коли відзначалось 300-річчя Переяславської ради.

Так він став зачіплянським “генієм”. У цього людця нема щонайменшої вдячності ні до батька, ні до інших людей. Так само він байдужий до своєї землі, історії. Він нищитиме не тільки скарби народу, а й тих, хто їх захищає (погрожує Миколі Баглаю, Хомі Романовичу). “Геній”, “батькопродавець”, “юшкоїд”, “порожній діяч” – так називають Володьку Лободу в народі. Трагедія Баглая та Єльки, дівчини, яка вірила у “всемогутнє почуття” кохання, прагнула жити, милуватися білим світом, в тому, що таких “Лободів” стає дедалі більше. Але щира віра і незламність духу допоможе їм виконати заповіт учителя Хоми Романовича: “Собори душ своїх бережіть, друзі… Собори душ!..”

Цей роман є зверненням до наших душ. Заповіти і діяння предків нагадують нам про наш священний обов’язок перед історією і сучасністю, перед минулим і майбутнім. Ми, козацькі діти, як святиню маємо берегти пам’ять, дорогоцінні набутки минулих віків, оберігати їх і примножувати, а також дбати про наш внесок до скарбниці мистецької історії народу. А собор залишиться мовчазним свідком уже нашої історії.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Обов'язок перед батьківщиною.
Тема твору: Ідея духовного багатства людини в романі Олеся Гончара “Собор”