Що ж таке верлібр і який шлях він пройшов у своєму розвитку?

На думку Н. Костенко, верлібр – це форма, утвердження якої є закономірним і водночас новим етапом у розвитку віршової культури XX ст. Дослідниця підкреслює, що в сучасному віршознавстві протиставлено концепції метричності (В. Брюсов, В. Баєвський, С. Кормилов, М. Гаспаров та ін.) та неметричності верлібру (В. Поліщук). Н. Костенко пропонує свою, авторську концепцію розуміння цього феномена, яка не зіштовхує дві, здавалось би, несумісні системи, а знаходить їх спільну точку опори: верлібр – неоднорідний, а тому він може бути метричним і неметричним,

розмірним і нерозмірним.

Так, верлібр (фр. \/егз ІІЬге – вільний вірш ) – це неримований нерівнонаголошений вірш, що має версифікаційні джерела у фольклорі (замовляння та інші форми неримованої чи спорадично римованої народної поезії). У художній літературі верлібр поширився в добу середньовіччя, а пізніше – у німецькій (Генріх Гейне ) та бельгійській (Еміль Верхарн) поезії й творчості французьких символістів (Поль Верлен, Артюр Рембо, Шарль Бодлер, Стефан Малларме та ін.). Видатним майстром верлібру був Уолт Уїтмен (США). В Росії верлібром писали Афанасій Фет, Валерій Брюсов, Олександр Блок, Андрій Бєлий та ін.

В

українській літературі, що мала потужну верліброву основу в фольклорі, верлібр почав розвиватися наприкінці XІX століття (І. Франко, Леся Українка), активізувався у 20-х роках XX століття (М. Семенко, М. Рильський, В. Поліщук, В. Бо-бинський, Я. Савченко, Г. Шкурупій, О. Близько та ін.).

Але максимального прискорення як ритмоструктурі, так і в образно-стильовому звучанні верлібру надали поети київської школи та нью-йоркської групи, і як наслідок, український вільний вірш, починаючи з 80-х років XX століття, займає рівноправне місце в сучасній українській літературі, успішно конкуруючи з римованою поезією, не даючи їй „спочивати на лаврах”.

Серед сучасних досліджень недостатня увага приділена розвитку ритмомелодики українського верлібру у XX столітті, зокрема сучасного верлібру, що й зумовило тему нашої статті.

Дослідники вільного вірша стверджують, що звернення до верлібру в українських поетів XX століття було викликане ще й пошуками засобів вираження природності висловлювання, оскільки римована, класично ритмізована поезія багатьма сприймалася як щось дуже штучне.

Без сумніву, верлібр в українській літературі першої половини XX століття активно розвивався, спираючись на здобутки європейської поезії та національного фольклору, насамперед дум.

„Першопроходцями” у жанрі вільного вірша в українській поезії кінця XІX – початку XX ст. більшість вітчизняних дослідників цього жанру вважають і. Франка („Вольні вірші”) та Лесю Українку („Уривки з листа” та ін.), хоча вони не були верлібровими поетами, як, наприклад, Уолт Уїтмен з його книгою „Листя трави”.

У ліриці І. Франка та Лесі Українки домінують ри-мрсані поезії, рідше використовується білий вірш і р. овсім рідко – верлібр. На нашу думку, говорити про верліброві форми у поезії І. Франка та Лесі Українки варто з певними застереженнями, оскільки ці митці використовували елементи вільного вірша у формах. Спроби І. Франка та Лесі Українки в жанрі верлібру активно продовжили українські поети 20-30-х років XX століття, але найбільших здобутків на цьому поприщі досягли М. Семенко і В. Поліщук. Обидва митці належали до авангардистських течій – футуризму та конструктивізму. „Король панфутуризму” М. Семенко переконував: „Щодо поезії й прози – то я особисто настоюю на прозі і в поезії, і в прозі”, наполягаючи на тотальній раціоналізації літератури.

А конструктивіст В. Поліщук, пропагуючи ди-намізм-спіралізм і відкидаючи будь-які літературні традиції, говорив: „Приємно руйнувати якісь норми/ що закосніли, що в’яжуть волю людини, приємно звільняти суспільство од забобонів як життєвих, так і літературних”.

Досвід українських верлібристів 20-30-х років XX століття не пропав марно. Практику творення верлібру українським поетичним авангардом цього періоду активно засвоїли і розвинули поети „київської школи” (Василь Голобородько, Михайло Григорів, Микола Воробйов, Віктор Кордун, Валерій Ілля, Іван Се-мененко та ін.), В. Стус, представники нью-йоркської групи, а пізніше – поети 80-х – 2000-х років.






Твір на тему я вірю в майбутнє твоє україно.
Що ж таке верлібр і який шлях він пройшов у своєму розвитку?