“Він слугував народові своєму, боліючи душею разом з ним” (значення творчості Михайла Коцюбинського)

Любов і краса – це ті діаманти, які він відшліфовував із непоказних камінчиків та заховував у вічний скарб нашої національної культури.
Володимир Гнатюк
Михайло Михайлович Коцюбинський – великий український письменник і громадський діяч, один із найпрогресивніших людей свого часу. Письменник-гуманіст, він посідає одне з чільних, місць в історії української літератури. Його творчість, що припадає на кінець XІX – початок XX століття, яскраво відбиває не тільки глибинні соціальні зрушення в тогочасному суспільстві, а й активні

пошуки, якими був позначений літературний процес на рубежі двох століть.
Творчо засвоївши традиції й досвід своїх славних попередників, передусім Марка Вовчка, Панаса Мирного і Нечуя-Левицького, Коцюбинський орієнтувався і на взірці світового письменства, зокрема європейського, був чутливим до тих новітніх віянь, що панували тоді в літературі. Він був справді природженим художником, “який має трохи інші очі, ніж другі люди, і носить в душі сонце, яким обертає дрібні дощові краплі в веселку, витягає з чорної землі на світ Божий квіти, і перетворює в золото чорні закутки мороку”, – немовби про себе писав Коцюбинський
в уривку “Павутиння”.
Письменник активно впливав на сучасне йому суспільне й культурне життя, а твори його вражають як актуальністю поставлених у них соціальних проблем, так і своєю художньою довершеністю. Вони є великим досягненням української прози. Сповнені любові до трудової людини, до всього прекрасного на землі, вони ще за життя письменника завоювали любов і визнання читачів не лише України, а й багатьох інших країн світу. Сучасники митця невипадково підкреслювали, що один який-небудь твір Коцюбинського для характеристики того часу дає іноді стільки, скільки не дасть ціла купа архівних документів.
У творах М. Коцюбинського правдиво і всебічно відображено українське життя кінця XІX – початку XX століття, показано боротьбу селянських мас на селі. Гнівно викриваючи антинародний лад, нестерпність тяжкого становища народу за царизму, письменник показує вперті пошуки трудящими шляхів у визвольній боротьбі. У багатьох своїх творах письменник створив образи робітників-соціалістів, селян-демократів – “нових людей”, які виступали на чолі організованої боротьби за волю.
Гармонійне втілення глибоко актуального соціально-політичного змісту в яскраву, витончену форму, надзвичайно тонкий психологічний аналіз – одна з найхарактерніших ознак художньої майстерності Коцюбинського.
Для творів письменника характерні також мальовничість, експресивність, динамічність мови та художній лаконізм. Творчості Коцюбинського притаманні також людяність, віра в краще майбутнє, уміння побачити в житті світле й радісне, а не тільки нужду та горе.
Соціальне становище селянства, соціальна нерівність лягли в основу сюжету багатьох творів митця. Питання “…За що на нас звідусюди саме лихо, сама біда?” весь час постає перед персонажами його оповідань. М. Коцюбинський майстерно показує становище малоземельного селянства в повісті “На віру”, підкреслює людяність і благородство бідняків (“П’ятизлотник”, “Помстився”), їхнє нестримне прагнення до кращого життя, до волі (“На крилах пісні”, “По-людському”, “Дорогою ціною”), шукання правди (“Ціпов’яз”).
У казці “Хо” розкривається коріння “страху людського”, нерішучості й боягузтва в громадсько-політичній боротьбі, які стають на заваді суспільному прогресу, оспівується сміливість, рішучість і згуртованість тих “нових лицарів”, які виступають перші.
Великим творчим досягненням митця є і його новели. Революційні події 1905 року вплинули на ідейно-творчий розвиток Коцюбинського. Вони загартували його волю до боротьби, породили багато літературних задумів. Свідченням цього є новели письменника 1906-1912 років, спрямовані проти виступу реакції, що проявилася в усіх сферах життя суспільства. Основну увагу письменник звертає на розкриття світобачення у представників різних соціальних прошарків, різних соціально-політичних груп. Коцюбинський відтворює широку панораму народного життя і суспільних настроїв тих років (“Сміх”, “Він іде!”, “Невідомий”, “Persona grata”, “В дорозі”, “Іntermezzo”). Письменник зображує людину і людську масу в критичній ситуації, у мить душевної кризи, піддаючи глибокому, ніж досі, психологічному і філософському аналізу внутрішній світ героїв.
“Людяність, краса, народ, Україна – це улюблені теми розмов Коцюбинського, вони завжди були з ним, як його серце, мозок і славні, ласкаві очі”, – зазначав друг Коцюбинського, відомий російський письменник М. Горький.
Часто в листах до друзів М. Коцюбинський називав себе вогне – і сонцепоклонником, а в новелі “Іntermezzo” писав: “Сонце! Я тобі вдячний. Ти сієш у мою душу золотий засів – хто знає, що вийде з того насіння? Може, вогні?” І сходи вийшли прекрасні: у творчості Коцюбинського українська класична проза досягла свого найвищого рівня. І все його чесне і многотрудне життя, і вся його творчість підтверджують: так, він був і назавжди залишиться великим Сонцепоклонником і великою Людиною.

Живе в серцях твоє безсмертне слово
і до народу рідного любов,
немов зорі сіяння пурпурове,
хоч ти від нас давно уже пішов.
Та з нами будеш вічно жити, жити,
як сяйво сонця, як вечірній спів,
ти так любив землі своєї квіти,
і так, як квіти, ти людей любив.

Це рядки з поезії В. Сосюри “Пам’яті Коцюбинського”. Його талант справді розквітнув цвітом незвичайної краси, яку помітили не лише в Україні та Росії, айв Європі. І передчасна смерть обернулася безсмертям його творів, відомих в усьому світі.






Україна країна смутку і краси.
“Він слугував народові своєму, боліючи душею разом з ним” (значення творчості Михайла Коцюбинського)