Що я приймаю й що не приймаю в Базарові

Трагізм долі Базарова виступає з особою силою на тлі фінальної “простодушної комедії” інших персонажів. Наспіх, як би недбало, малює Тургенєв в епілозі сприятливе існування Кірсанових, мешканців Марьина, і Одинцовій. Своє останнє проникливе слово вимовляє він про Базарове. Урочистим епічним тоном, майже ритмічною прозою, у дусі неквапливих народних сказань, перейнятих схованим ліризмом, сказано про сільський цвинтар, про могилу Базарова, “Євгеній Базарів похований у цій могилі”.

“Батьки й діти” були опубліковані в другому

номері “Російського вісника” за 1862 рік, що вийшов з деяким запізненням у березні. І негайно почали надходити суперечливі відгуки про роман. В одних виражалася вдячність авторові за доставлене “глу – Як написати твір 247 бочайшее насолода”, за створення живих картин життя й “героїв нашого часу”; роман була названа “кращою книгою Тургенєва”, “дивної, виняткової” по об’єктивності зображення. В інші ж висловлювалося здивування із приводу Базарова; його називали “сфінксом”, “загадкою” і чекали роз’яснень…

Вихід окремого видання “Батьків і дітей” стояв у вересні 1862 року,

і Тургенєв знову підготовляв текст роману під акомпанемент суперечливих відкликань у листах до нього й у газетних і журнальних рецензіях і статтях. “Від інших компліментів, – писав він Анненкову 8 червня 1862 року, – я б радий був провалитися крізь землю, інша лайка мені була приємна”. “Одним би хотілося, щоб я Базарова змішав із брудом, інші, навпроти, яряться на мене за те, що я начебто оббрехав його”. Те було (по визначенню В. А. Слєпцова) “важкий час”: інтенсивно наступала реакція, піддалися арешту Чернишевський і його політичні однодумці, був тимчасово припинений цензурою некрасовский “Сучасник”, що виникли в Петербурзі пожежі приписувалися “нігілістам” і т. д. Активізувалася боротьба й навколо “Батьків і дітей”.

У цій суспільній атмосфері Тургенєв з його “чуттям теперішньої мінути” (Добролюбов) не міг не почувати особливої відповідальності за виражене у романі своє відношення до Базарову. Підготовляючи текст до публікації в окремому виданні й з огляду на реакцію читачів і критиків, він проясняв авторську позицію: не відмовляв собі в праві виявити й слабкі сторони в системі поглядів Базарова, у його поводженні й висловити до нього (скористаємося словами Тургенєва) “мимовільний потяг”.

Досить істотно, що Тургенєв визнав за необхідне подати тексту присвята роману В. Г. Бєлінському. Воно з’явилося як би наочним знаком симпатії автора попередникові сучасних Базарових. Приведемо, однак, ця передмова “Батьки й діти” збудили в публіці стільки суперечливих толков, що, видаючи окремо цей роман, я набув був намір подати йому щось начебто передмови, у якому я б сам спробував пояснити читачеві, яку властиво поставив я собі завдання. Але, размислив, я відмовився від свого наміру. Якщо сама справа не говорить за себе, всі можливі пояснення автора не допоможуть

Обмежуся двома словами: я сам знаю, і мої друзі в цьому впевнені, що мої переконання ні на волосся не змінилися з тих пор, як я вступив на літературне поприще, і я зі спокійною совістю можу виставити на першому аркуші цієї книги ім’я мого незабутнього друга”. У присвяті Бєлінському є й інший змістовний відтінок: нагадування про той демократичний діяча, що віддавав належне мистецтву, піднесеної, духовної любові, естетическому сприйняттю природи

Слідом за Тургенєвим читач повинен перевірити міцність або випадковість поглядів Базарова, його слів у життєвих ситуаціях. Тричі випробовує автор свого героя реальними обставинами: любов’ю, зіткненням з народом, смертельною хворобою. І у всіх випадках виявиться, що ніщо людське йому не чужо, що далеко не без праці він ламає себе в ім’я більших цілей і звичайно залишається вірний собі. Не одержавши адекватної відповіді на своє почуття, Базарів знаходить сили вийти від жагуче улюбленої жінки. І перед смертю він не дає собі права відмовитися від матеріалістичних, атеїстичних переконань

У цьому змісті особливо важливі сцени пояснення Базарова з Одинцовій, у яких автор потаенно й співчуває героєві, і полемізує з ним. Поясненням передують кілька зустрічей, що не залишають сумнівів у тім, що багата натура його відкрита й для прекрасного почуття любові

Тургенєв ретельно виписує всі різноманітні відтінки прояву щирого, сильного почуття, що захоплює Базарова: зніяковілість, тривога, хвилювання, вигадлива зміна настроїв, пригніченість, радість і прикрість, досада, страждання, злість, непослідовність у вчинках, безуспішна боротьба із собою. Все це здається особливо рельєфним у сусідстві з холодно-спокійній Одинцовій, ” баринею-епикурейкой”, що веде розміряний спосіб життя. При всій безпосередності любові Базарів не втратив здатності тверезих оцінок

Його залучала не тільки краса, але й розум, оригінальність Одинцової, що виділялася у дворянському колі своєї “безискусственностью”. Але він бачив також і байдужість її до навколишньої, егоїзм, любов до спокою, цікавість, жіночі виверти. Точність цих спостережень підтверджує й Одинцова (“Видно, прав Базарів…”) і сам автор, що намітив в епілозі (не без іронії) логікові подальшого життя Одинцовій: вийде заміж “не по любові… за законника… холодного, як лід”. Вони живуть в “великому ладі один з одним і доживугся, мабуть, до щастя…, мабуть, до любові”.

Неважко догадатися, що Тургенєв протиставив цієї розумової, худосочної “любові” повноту й силу почуття Базарова.

Друге серйозне випробування (Базарів і народ, Базарів і Росія) оточено у романі прикладами співіснування панів і мужиків у кризовий час…

Патріархально-добродушні відносини панів і слуг у маєтку батьків Базарова. Отчужденно-Поблажливе спілкування з народом славянофильствующего аристократа англомана Павла Петровича. М’якотіле потурання недотепного ліберального хазяїна Миколи Петровича

Лише один Базарів, гордившийся своїм плебейським походженням, подходаг до мужика без панського заступництва й без помилкової ідеалізації, як до “свого брата”…

Базарів не підлещується перед “простими людьми”, і вони (двірські дітлахи, Дуняша, Тимофеич, Анфисушка) всі, крім слуги старого загартування – Прокофьича, почувають до нього розташування, тримають себе при ньому вільно.

Саме близькість до народу дозволяє Базарову жартувати над неуцтвом, рабським підпорядкуванням панам, висловлювати скептичне відношення до селянського “миру”, круговій поруці

У фінальних рядках пролунають в авторському голосі впевненість у значущості цього “героя часу”, глибокий жаль про його долю. М. М. Ковалевский наводить слова Тургенєва: “Коли я писав заключні рядки “Батьків і дітей”, я примушений був відхилити голову, щоб сльози не капали на рукопис”.






Найважче це творення самого себе.
Що я приймаю й що не приймаю в Базарові