Що відбувається з людиною, коли вона “знає ціну хвилини”
Життя людини складається з миттєвостей. Ці миттєвості можна обчислювати дюймами, коли, як у оповіданні Дж. Олдріджа “Останній дюйм” син пілота ціною величезних зусиль долає дюйм за дюймом, рятуючи життя свого батька. Ці миттєвості можна обчислювати деревним листком, як у новелі О. Генрі “Останній листок”. Варто впасти з гілки цьому останньому листку плюща – і обірветься життя Джонсі, яка у промозглім, холоднім листопаді хворіла на пневмонію. І тут, думаючи про миттєвості, мимоволі звертаєшся до вірша Р. Кіплінга “Лист до сина”.
Коли ти знаєш ціну хвилини, коли від неї геть усе береш, тоді я певен: ти є людина і землю всю своєю назовеш.
Ціну кожній хвилині знав десятирічний Деві. Він ні на мить не зупинився, рятувати життя батька. Адже він сам міг не витримати такого шаленого, нестерпного напруження боротьби з дюймами у пустелі, куди ніхто ніколи не прийде на допомогу. “Ніхто не може сюди потрапити інакше, як легким літаком”, – так відповів Бен Нені на питання, чи заходить сюди хтось коли-небудь. І якби сталося так, що Деві підкорився б обставинам, здався, то загинули б і він,
А суходолом ніхто сюди не добереться… І звідти ніхто не прийде: там рифи”. Батько наче випробовував характер сина. Але якщо в оповіданні “Останній дюйм” Хлопчик сам собі не дозволяв здатися, то в новелі “Останній листок” не підкоритися долі тяжко хворій Джонсі не дозволяє її подруга Сью і старий Берман. Берман був художником, і він знав, що саме Джонсі вирішила для себе: коли з плюща за вікном її кімнати впаде останній листок, вона помре. Ось і вирішив він відгукнутися на відчайдушне прохання Сью і по-своєму поборотися за життя молодої художниці Ніші. Берман намалював листок плюща на стіні будинка напроти вікна кімнати, де Лежала хвора Джонсі. “Цілу ніч періщив дощ і шаленів рвучкий вітер, а на цегляній стіні ще виднів листок плюща. Один-єдиний…” І коли хвора дівчина дивилася у вікно, вона незмінно бачила рукотворний листок плюща. Джонсі не знала, що це лише малюнок, і приймала листок за справжній. Звісно, цей листок не міг злетіти додолу навіть у негоду. А це означало, що не могла реалізуватися вигадка Джонсі з приводу її власної смерті. Але якщо в оповіданні Дж. Олдріджа хлопчик рятує батька і себе, то тут художник Берман застудився, захворів на запалення легенів, створюючи малюнок на стіні, і помер. Він наче відтягує на себе нещастя дівчини і тим самим рятує її. І тут ми знову звертаємося до вірша Р. Кіплінга:
Коли змертвілі нерви, думи, тіло, тоді я певен: ти єси людина… ти можеш знову кидати у бій…
Водночас художник Берман залишається жити у своєму шедеврі. Листок на стіні справді можна назвати шедевром, бо він вдихнув у хвору дівчинку, що ледве нс померла, життя, а це означає, цей малюнок безцінний, справжній шедевр. Ось і хочеться закінчити твір початковими рядками вірша Кіплінга:
Коли ти бережеш залізний спокій всупір загальній паніці й клятьбі… тоді я певен: ти єси людина і землю всю своєю назовеш.
Так, і Берман, і десятирічний Деві зуміли зберегти залізний спокій, як тепер і кажуть, в екстремальній ситуації. Ціна цьому спокою – врятовані людські життя.