Структурний аналіз ліричного добутку “Весь день вона лежала в забутті”

Виразне читання – одна з найпоширеніших форм роботи з віршованим добутком; воно дозволяє учневі проникнути в образно – емоційну сферу переживань автора, відчути особливості стилю й мови. Але учень, як правило, передає лише настрій віршованого добутку, а не його думка.

Подібні перекручування ми можемо спостерігати й на уроці, і на численних конкурсах читців: школярі захоплено декламують, наприклад, “Мідного вершника” О. С. Пушкіна й абсолютно з тим же емоційним фарбуванням читають “Надзвичайну пригоду…” В. В. Маяковського.

Але хіба в цих двох добутках авторами закладена та сама думка? Немає. Тоді виникає питання: як працювати з віршованим добутком, як прочитати його так, щоб не тільки не втратити ниточки думки автора, а, навпроти, передати її рух, її розвиток? У цьому нам може допомогти структурний аналіз ліричного добутку, що використовується в роботі акторських і режисерських факультетів. Суть його полягає в послідовному порядковому проробленні вірша, а саме:

1) безинтонационно читаємо текст, визначаємо головну тему й думку;

2) читаємо й розбиваємо на частині (віршований текст теж має на увазі розподіл на складові частини: вступ, зав’язку,

розвиток, кульмінацію й розв’язку);

3) розбираємося, яку значеннєве навантаження несе на собі кожна частина; яку роль кожна частина грає для розкриття головної думки автора;

4) розставляємо паузи, значеннєві наголоси, визначаємо ритмічну картину, зони підвищення й зниження інтонації;

5) пробуємо прочитати, з огляду на пророблену роботу, але усе ще не інтонуючи;

Намагаємося “простягнути” думка від початку й до кінця вірша

Проаналізуємо, наприклад, вірш Ф. І. Тютчева “Весь день вона лежала в забутті…”. Цей вірш ставиться до “Денисьевскому циклу” любовної лірики поета. Тут Тютчев розповідає про вмираючу жінку, що була близька йому, Автор говорить про те, як багато випробувань доводиться людині перенести у своєму житті й найважче з них – це втрата коханої людини. У таку мінуту він просить допомоги й підтримки в Бога, як у сили вічної, вартої вище життя й смерті

У вступній частині ми знайомимося з умираючою жінкою, що весь день до початку опису лежала в забутті:

Весь день вона лежала в забутті,

И всю її вуж тіні покривали

Незважаючи на це, автор малює сумний, але разом з тим світлий пейзаж:

Лив теплий літній дощ – його струменя

По листах весело звучали

Оборотний увага на епітети, які він уживає: “теплий”, “літній”, а особливе вираження “веселе звучали”, начебто автор натякає нам на те, що повинне відбутися щось знаменне

И дійсно, у зав’язці дівчина вертається до життя, це стає подією вірша:

И повільно отямилася вона,

И початку прислухатися до шуму…

Автор пише: “… прислухатися до шуму…”; до якого шуму? Що за звуки слухає дівчина перед смертю? Може бути, це звуки миру, яких ми не зауважуємо, але які стають багатством для людини вмираючого, і він намагається запам’ятати кожний звук і зберегти його в пам’яті як можна довше? Або це схоже на прощання з миром живих? Про це ми можемо судити із третьої частини – розвитку.

Дівчина не просто слухає, вона слухає зацікавлено:

И довго слухала – захоплена,

Занурена у свідому думу…

Не зрячи автор уживає двічі епітети: “…у свідому думу…” і ” …Свідомо вона проговорила…”. Тут поет, ідучи на посилення, імовірно, хоче звернути нашу увагу на те, що дівчина розуміє й приймає плин життя й свою смерть як її частина. Ми не бачимо в ній протесту, страху або жалості до себе, свої останні мінути життя вона присвячує визнанню в любові до миру, з якого змушена піти:

И от, як би розмовляючи із собою,

Свідомо вона проговорила

(Я був при ній, убитий, але живий):

“ПРО, як вага це я любила!”

Цікаво, що переживання ліричного героя в рядках: “…Я був при ній убитий, але живий…” – становлять повну протилежність почуттям героїні, що як не можна краще характеризує глибину втрати людини: він живий фізично, але частина його душі вмирає разом слюбимой.

Кульмінацією стає визнання героїні у вірші: “… ПРО, як все це я любила!”, у якому вона говорить про себе в минулому часі, як про кого вже перестали існувати

У розв’язці нам стає зрозуміло, що для ліричного героя його кохана була жінкою виняткової, здатної любити й дарувати любов:

Любила ти, і так, як ти, любити –

Ні, нікому ще не вдавалося!

Ми почуваємо, що ліричний герой не може упокоритися із втратою, його переповняють почуття, з якими він не має сил подолати один, і тоді він звертається до Бога в останній надії полегшити свої страждання:

Про Господи! …і це пережити…

И серце на клаптики не розірвалося…

Тепер перед нами встає наступне завдання: розставити паузи, логічні наголоси, відзначити зони підвищення й зниження інтонації, визначитися з ритмічною структурою вірша. Для полегшення роботи введемо невелику систему знакових позначень;

– безинтонационно;

– підвищення інтонації;

– зниження інтонації;

– логічна пауза;

– значеннєвий наголос

Наступний етап роботи полягає у виділенні окремих фрагментів тексту як опорних пунктів у розвитку думки автора, наприклад: “…Весь день вона лежала в забутті…”, потім “…І повільно отямилася вона…”, потім “…І довго слухала – захоплена…”, нарешті, “…Свідомо вона проговорила…:/”ПРО, як все це я любила!”, і в завершення – “…Про Господи! …і це пережити…”.

Відразу слід зазначити, що розділові знаки на останньому етапі роботи ми розставляємо не з погляду граматичної структури тексту, а керуючись логікою думки автора, прийнятої в даному контексті обговорення.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір роздум чи потрібна дистанційна освіта.
Структурний аналіз ліричного добутку “Весь день вона лежала в забутті”