Що таке війна на прикладі твору “Повісті полум’яних літ” О. Довженка
Що таке війна, ми знаємо з розповідей дідусів або навіть прадідів, зі старих кінофільмів або з таких книжок, як “Повість полум’яних літ” О. Довженка. Читаючи її коиваві сторінки, підіймається з глибини душі страшний гнів, гнів за знівечені людські долі, за сплюндровану Батьківщину. Але й росте гордість за простих і разом з тим непростих людей. Скільки довелося їм пережити, скільки вистраждати, скільки крові й сліз довелося пролити на суворих шляхах війни. Пережили, вистраждали, пролили й знову почали жити, будувати, творити, адже наш народ
Зі сторінок “Повісті полум’яних літ” постають переді мною обличчя багатьох людей. І серед них є боягузи, є і зрадники, але більшість, починаючи з малого Тараса, який сам вбив трьох фашистів, і закінчуючи головним персонажем
А сама Уляна, наречена Івана Орлюка! Смілива дівчина, яка не може приховати своєї ненависті до ворогів. Живе в її серці історія нашого народу і кличе до боротьби. І Уляна йде на фронт, перед тим ледве утікши від німців. Вона стає медичною сестрою, нарівні з солдатами ризикує своїм життям. Коли Іван нарешті зустрічається з Уляною, то розуміє, що “та легендарна сестра Уляна, про яку згадували поранені у багатьох похідних госпіталях на всьому щонайважчому шляху війни, яку з захопленням і вдячністю описували не раз Орлюкові… що це й була вона”. Скромна і проста дівчина, та скільки в ній мужності! Адже не кожна б пішла на фронт, не кожна б хотіла кожного дня бачити гній, кров, скалічені тіла та смертельний біль. А вона змогла. Знову й знову, незважаючи на втому, на незвичні для жінки умови, Уляна йшла, повзла, шукала поранених. Можливо, вона шукала й Івана?
А він був поранений, і не раз. І кулі витягали з його пошматованого тіла, і гангрена хотіла вбити його. Але витримав Іван Орлюк, недарма О. Довженко, на мій погляд, дав таке прізвище йому. Зранений. знесилений, Іван перемагє смерть і стає для хірурга, який вже перестав сподіватися на його одужання, як символ життя – стрункий як Бог – “велетень”.
Орлюк завжди попереду, завжди кличе у бій солдатів, адже це його бій. за рідну Батьківщину, за Київ, за Дніпро, за село, де народився й виріс. Виносить він з поля бою пораненого генерала, навіть не здогадуючись, кого тримає на своїх плечах. І за це не треба йому ніякої нагороди – не така він людина. На мою думку, саме в образі Івана Орлюка автор зобразив мужність та героїзм нашого народу в роки війни. Недарма Іванові здається, що він “стояв аакюивавлении на п’єдесталі, як пам’ятник…” Та й зросту був величезного, “метрів з двадцять, коли не більше, заввишки”.
Багато героїв на нашій землі. Це і тітка Антоніна, яка петзеправляла через ріку партизанів та переховувала поранених. Ця проста людина не хоче за свій подвиг ніякої нагороди, бо для неї це не подвиг, це її життя. Постають переді мною і мужній та гуманний генерал Глазунов. хірург Богдановський та ще багато-багато звичайних людей. Але всі вони і є той народ, який, незважаючи ні на що, зміг перемогти ненависного ворога, адже наш народ – це народ-герой! Минуло багато часу відтоді, як закінчилася війна. Але живі ше люди, які були її учасниками або просто свідками, існують надруковані художні чи документальні спогади, існує повість О. Довженка “Повість ПОЛУМ’ЯНИХ літ”. Вона несе через роки хвилюючу розповідь про страшну війну і зігріває наші серця ГОРДІСТЮ за наш народ. “Повість полум’яних літ”, я вважаю. – це справжній символ звеличення мужності І геюоїзму нашого народу в роки війни.