Розвінчання романтики більшовицької революції новелою “Я (Романтика)’ Миколи Хвильового
Розвінчання романтики більшовицької революції новелою “Я (Романтика)” Миколи Хвильового
Новела “Я (Романтика)” М. Хвильового – твір складний. У ньому переплітається дійсність і марення, ілюзії і реальність. Колись палкий романтик, тепер М. Хвильовий постає перед нами як пильний аналітик, нещадний сатирик. Для нього однією з найважливіших стає проблема розбіжності мрії і дійсності. Тому у його новелах часто протиставляються два часові плани – брудне сьогодення і омріяне майбутнє або оманливе минуле. Усе високе, романтичне,
Новела “Я (Романтика)” – один з найсильніших творів М. Хвильового. Автор безстрашно аналізує одну з основних проблем часу – колізію гуманізму й фанатизму.
“Тоді я у млості, охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руку за шию своєї матері і притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів маузера й нажав спуск на скроню.”
Схожих картин можна знайти безліч як в історичних, так і в церковних книгах. Бо явище фанатизму не з’явилось тільки з появою комунізму. Ще Володимир Даль дав таке визначення “Фанатизм
Найстрашніше те, що фанатизм створює стереотип, а не фанатиків. Фанатичні люди, яких одиниці, лише керують безліччю дегенератів, роботів. До яких, з часом, належатиме і “Я”. Вони будуть жити за принципом “так треба” і більше нічого “…гноблення інакомислячих ім’ям віри”, – як влучно сказано. Вбивства, кров, сльози ім’ям світлого майбутнього?! Людина насправді стає рабом, рабом фанатизму. Неначе немовля, сприймає вона усі вказівки і постанови партії. Це життя в тумані, а тому – неповноцінне життя.
Фанатизм – це опіум, навіть гірше, навіть жахливіше. Тих, хто обходить його стороною, чекає фізична смерть, а тих, хто віддає себе йому – духовна смерть.
У новелі розкривається суперечність між одвічним ідеалом любові і тим фанатичним служінням абстрактній ідеї, доктрині, яка вимагає зректися всього людського. Хвильовий розвінчує фальшиву романти ку, яка заступає собою традиційні етичні цінності. Заполоненого сумнівами героя-чекіста, “главковерха чорного трибуналу комуни”, М. Хвильовий ставить в екстремальну ситуацію невідворотного вибору. Роздвоєне єство ліричного героя розкривається в його внутрішніх монологах, у повсякчасних спробах самовиправдання. Він розуміє, що “воістину: це була дійсність, як зграя голодних вовків”.
Ліричний герой весь час подавляє в собі почуття відрази до вартового-дегенерата й садиста-доктора, намагається виправдати те, що не піддається виправданню. Епізоди новели свідчать проте, які неприємні ці люди герою: “В їхніх руках пляшки з вином, і вони його п’ють пожадливо-хижо. Я думаю: “так треба”; “у дегенерата – низенький лоб, чорна копа розкуйовдженого волосся й приплюснутий ніс. Мені він завжди нагадує каторжника, і я думаю, що не раз мусив стояти у відділі кримінальної хроніки”.
Але засудити дегенерата – це означає засудити й частину власної душі, власні романтичні захоплення, які не витримали зіткнення з дійсністю. У непримиренній суперечності зіткнулися найсвятіші для героя почуття: синівська любов, синівський обов’язок перед матір’ю – і революційний обов’язок, служіння найдорожчій ідеї.
У новелі відбувається страшна трагедія – абстрактній ідеї принесено в жертву життя матері. Скоєно найбільший злочин – убивство матері. Ціною цього злочину оповідач остаточно прилучився до своїх друзів. Непрощенний гріх героя “Я (Романтика)”, цей злочинний вираз антигуманності – не міг наблизити прекрасну легкосиню дальзагірню комуну.
На ріках невинної крові не могло постати гуманне суспільство – це тверезе попередження звучало із уст не лише М. Хвильового, а й багатьох письменників “розстріляного відродження”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)