Рослинні символи в українській літературі
Скажеш одне тільки слово “Україна” – і в уяві постають тополя в полі, хрущі над вишнями, калина в лузі й у дворі, верба край долини. Спалахують У пам’яті чорнобривці, розкішні мальви, трепетний барвінок, червона рута… Вони віддавна уособлюють красу моєї землі, духовну міць її народу, засвідчують повагу до Батьківщини.
Тому не дивно, що рослинний світ України став невід’ємною частиною її життя, культури, літератури.
В дитинстві ми з цікавістю слухаємо “Казку про барвінок”, “Корінці та вершки”, сміємося над піснями-забавляннями
А яке глибоке значення вклав український народ у кожну квітку, нагородивши її окремою піснею! Неодмінною частиною національного вбрання дівчини-українки є вінок на голові, де кожна з дванадцяти квіток є певним символом. А скільки чарівних віршів та пісень створено про чорнобривці, волошки, барвінок, хміль!.. Про хміль треба сказати окремо, бо він є яскравим символом життєлюбства, спритності, сили, що оспівувалися в українських народних піснях. 1 скрізь він пов’язаний з образом нашого національного героя Богдана Хмельницького, якого завжди глибоко поважали мої співвітчизники.
Та найчастіше в українській літературі згадуються дві святі для моїх земляків рослини: верба та калина. Образ смутку, лагідної ніжності, жалю втілено літературою в образі верби. Особливо відчуваємо це в пісні “Ой вербиченько”. Але головне призначення верби українці вбачали у її цілющій силі: “Де срібліє вербиця, там здорова водиця”, – говорить народне прислів’я. Недаремно Тарас Шевченко в Орській фортеці посадив гілку верби і викохав її. Для нього вона, як і для кожного з нас, – уособлення трепетної ніжності України. Цим, напевно, пояснюється й те, що у поезії Шевченка образ верби посідає значне місце поруч з іншими деревами:
Пишається калинонька,
Явір молодіє.
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють. Та найвизначніше місце в українській народній поезії, в літературі належить калині. “Без верби і калини нема України”, – мовить народна мудрість… Пам’ятаю мої перші дитячі враження, коли я, приголомшена красою, розглядала бабусині рушники, рясно уквітчані червоними гронами. “Що це?” – прошепотіла я. “Це, дитинко, калина”, – із шаною відповіла бабуся і лагідно провела долонею по вишитій квітці…
З давніх-давен оспівують мої співвітчизники калину у думах, піснях, складають про неї легенди, вірші, повір’я, приказки, афоризми тощо. Бо калина – споконвічний яскравий символ України, вірна супутниця людини від народження до останніх днів; не було, здається, хатини в Україні, біля якої б вона не кущувала. Жодна рослина не опоетизована так ніжно і трепетно у літературі, як калина. У піснях вона – це, перш за все, символ дівочої вроди:
Ой у лузі червона калина,
То ж не калина – молода дівчина. А які вірші та пісні виконують про калину під час обрядів!
Червона калина.
Віконце заступила,
Вийшла дружечка з хати
Цвіт-калину ламати, – співали під час весільного обряду.
А ще калина – символ боротьби нашого народу за свою національну незалежність. В цьому символі – глибокий зміст: це наш духовний світ, наша спадщина, яка означає потяг до рідної землі, свого берега, своїх традицій. Тому не можна без хвилювання слухати слова:
Ой у лузі червона калина похилилася, Чогось наша славна Україна зажурилася. А ми тую червону калину піднімемо, А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо! …Наостанок мені хотілось би зазначити, що в українській літературі традиції оспівування рослинного світу продовжилися у творчості багатьох видатних письменників. Ми захоплюємося прекрасними віршами Тараса Григоровича Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Максима Рильського та багатьох інших поетів, творами прозаїків І. С. Нечуя-Левицького, Ю. Яновського, О. Довженка. В них природа, рослинний світ – це жива істота, яку щиро люблять і бережуть українці.
І якщо узагальнити у калині весь рослинний скарб нашої землі, то мені б хотілося повторити слідом за поетом Ю. Рибчинським слова пісні “Три поради”:
Не рубай калини, не рубай калини, Бо вона в тебе єдина!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)