Добутки О. І. Купріна вражають читача розмаїтістю тематики. Цей чудовий російський письменник робить героями своїх книг акторів, фабрикантів, інженерів, офіцерів, дворянську аристократію і інших своїх сучасників. Знання про них він брав з життя, оскільки обертався у різних соціальних середовищах, спілкувався із самими різними людьми. Купрін об’їздив всю Росію, змінюючи одну професію за іншою. Він вивчив країну і знав її у всіх якостях, любив жити одним життям із простими людьми, випитувати їх, стежити за ними, запам’ятовувати їх мову, їх
говір. Творчість Купріна по праву називають “енциклопедією життяведення”. Усе навколишнє, особливо людський побут, побут, служили для нього показником внутрішнього життя людини, поясненням його поведінки. Письменник вражає нас своїми пізнаннями у будь-якій області життя. Вони знаходять особливу цінність, тому що це життєві спостереження Купріна. Це й надає прозі Купріна багатство реалістичного відбиття життя. Наприклад, у оповіданні “Анафема” Купрін показав себе блискучим знавцем церковної служби з її “крюковськими” розспівами, требниками, канонами.
У “Двобої” і в циклі військових оповідань
Купрін – неперевершений знавець армійської служби і долі солдат. Про все він пише, як знавець, – про цирк, акторську роботу, полювання, про тварин. А в книзі “Київські типи” Купрін з’являється перед нами як проникливий спостерігач, що зумів вникнути у щиросердечний світ різних людей, створити цілу галерею київських обивателів. Тому ми із упевненістю можемо говорити про талант Купріна-реаліста. Але, читаючи його добутки, ми бачимо в них і іншу сторону – романтичну. Купрін усюди шукав ту силу, що могла б підняти людину, допомогти її знайти внутрішню досконалість і щастя. Такою силою могла стати любов до людини. Саме цим почуттям пронизані повісті і оповідання Купріна. Людинолюбство можна назвати головною темою таких добутків, як “Олеся” і “Анафема”, “Чудесний доктор” і “Лістрігони”. Прямо, у відкриту, Купрін говорить про любов до людини не так вуж часто. Але кожним своїм оповіданням він призиває до людяності. А для реалізації своєї гуманістичної ідеї письменник використовує романтичні художні засоби. Купрін найчастіше ідеалізує своїх героїв (Олеся з однойменного оповідання) або наділяє їх майже неземними почуттями (Желтков з “Гранатового браслета”). Дуже часто романтичними бувають фінали творів Купріна. Так, наприклад, Олесю виганяють із суспільства знову, але цього разу вона змушена виїхати, тобто покинути далекий їй світ.
Ромашов з “Двобою” іде від дійсності, повністю поринаючи у свій внутрішній світ. Потім у двобої з життям він гине, не виносячи болісної роздвоєності. Желтков у оповіданні “Гранатовий браслет” стріляється, коли втрачає сенс життя. Він біжить від свого кохання, благословляючи свою кохану: “Так святиться ім’я твоє!”. У романтичні тони пофарбована у Купріна тема кохання. Про нього він говорить благоговійно. Про свій “Гранатовий браслет” письменник говорив, що нічого більше цнотливого він ще не писав. Це чудове оповідання про кохання, виражаючись словами самого Купріна, – “велике благословення всьому: землі, водам, деревам, квітам, небесам, заходам, людям, звірам і вічній доброті і вічній красі, укладеними в жінці”. Незважаючи на те, що в основу “Гранатового браслета” покладені реальні життєві факти і у його героїв є свої прототипи, він являє собою найяскравіший зразок романтичної традиції. Це говорить нам про вміння Купріна бачити в реальності поетично піднесене, а в людині – найкраще і чисте. Тому ми можемо назвати цього письменника і реалістом і романтиком одночасно.
