Роль ліричних відступів у романі О. Пушкіна “Євгеній Онєгін”
Роль ліричних відступів у романі О. Пушкіна “Євгеній Онєгін”
Що таке ліричні відступи? Здавалося б, з точки зору розвитку сюжету – двічі зайве явище: по-перше, відступ від головної лінії, по-друге, лірика, а нам події та конфлікти цікавіші, розповідь про вчинки головних героїв або хоч описи природи.
Це – на перший, поверхневий погляд. Якщо вдуматися, сенс твору – не суто розвиток сюжету (це для випадкових низькопробних книжок), а реалізація пов’язаних із ним ідей автора, проекція на події історії чи сучасності авторських
В. Бєлінський назвав роман О. С Пушкіна “енциклопедією російського життя”. Поет ввів і себе на сторінки роману, розповідаючи про власні зустрічі та розмови з головним героєм. Це важливо для розуміння характеру, особистості Онєгіна, розуміння часу.
Тому й ліричні відступи – це не тільки цікаві спогади з життя самого Пушкіна, не тільки спалахи його яскравої особистості, а сторінки великої енциклопедії російського життя першої чверті XІX ст., паростки, з яких, дивно переплітаючись, складалася, виростала картина життя.
Наприклад, ліричний відступ про жіночі ніжки – такий схожий на пушкінські
Я помню море пред грозою:
Как я завидовал волнам,
Бегущим бурною чредою
С любовью лечь к ее ногам!
Цей спогад про дівчину-підлітка – не тимчасова блискавична згадка про Марію Раєвську, бо саме до її гордої трагічної долі дружини декабриста Волконського поет повертатиметься не раз. Це ж її самовідданість і повага до чоловіка звучатимуть в останній відповіді улюбленої героїні Пушкіна – Тетяни. Саме ця вірність і саможертовність, уміння жити обов’язком перед близькими символізує для Пушкіна російську жіночу душу.
Або ліричний відступ про Москву, про наполеонівську навалу 1812 року, пронизаний почуттям гордості за те, що
… не пошла Москва моя
К нему с повинной головою.
Не праздник, не приемный дар,
Она готовила пожар
Нетерпеливому герою.
Саме ця гордість за свою столицю, за свою Батьківщину, почуття причетності до її історії, відчуття себе її невід’ємною частиною – властивість російського характеру пушкінського сучасника й однодумця. Саме під впливом цього з’явилося бажання змінити державний устрій, шлях на Сенатську площу й до рудників Сибіру. Саме тут джерела “дружніх суперечок”, що зашифровано у X главі роману.
У ліричних відступах ми бачимо сплетіння особистого з громадським, голоса серця з покликом розуму й душі.
Ще один ліричний відступ – на початку восьмої глави. Підсумок певного періоду життя і творчості, коли муза
Воспела
И славу нашей старины,
И сердца трепетные сны,
Коли поет гордо каже:
Старик Державин нас заметил
И, в гроб сходя, благословил.
Згадується, що є в Державіна й Пушкіна багато спільних тем у поезії і одна з них – “Я памятник себе воздвиг нерукотворный…”
Нема у романі “зайвини”, бо “енциклопедія російського життя”, яку написано великим поетом, людиною свого часу, громадянином, філософом, яскравою особистістю, складалася з подій та почуттів, розуму та серця.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)