Родовий міф Буендіа як попередження людству
Твір За романом Г. Г. Маркеса “Сто років самотності”. Сучасний колумбійський письменник і публіцист, лауреат Нобелівської премії (1982). У своїй творчості органічно поєднує фантастичне і реальне, незвичне і буденне, що дає усі підстави віднести його до представників школи “магічного реалізму”. Утворах Маркеса представлене життя латиноамериканського континенту з його яскравим колоритом і казковими народними уявленнями. Письменницький шлях Маркес розпочав з 1952 року нарисом “Ла-Сьєрпе”- про народні повір’я і звичаї, а 50-80-ті
“Сто років самотності” – роман-притча, в якому автор намагається застерегти людей від можливого лиха, нагадати їм про мораль, відповідальність, про важливість збереження вічних законів добра, істинного кохання, взаємодопомоги. Перед нами розгортається оповідь про історію роду Буендіа. Хосе Аркадіо Буендіа – перший з роду – віднаходить разом з друзями місце в Колумбії і створює тут нове поселення. Серед поселенців панує
Взагалі з роду Буендіа мені найбільше сподобалися двоє найстарших – бабуся Урсула і Хосе Аркадіо. На них тримався весь рід, відчувається тепло, турбота бабусі про все і всіх. Хосе Аркадіо, хоча й втрачає наприкінці життя здоровий глузд, все ж таки мені симпатичний більше, ніж наступні покоління. Маркес подає образи представників роду в іронічно-пародійному світлі. Читаєш ніби серйозні речі, здається автор по-філософськи осмислює проблему життя; кохання – і раптом якийсь сміховий, пародійний, навіть абсурдний “випад”, наприклад, тридцять два повстання полковника Ауреліано, або ж – Ремедіос, яка злітає на простирадлах. І не знаєш – це може бути правдою, чи автор фантазує, чи сміється над Буендіа?
Усі Буендіа красиві, мужні, щедрі і в той же час є у них вада – гордість. До того ж, вони не вміють віддаватися почуттям до краю, без останку, від щирого серця. Так, у прекрасної Ремедіос є божественна краса, але почуття атрофовані. Вона піднімається в небо, зникає, як хмаринка. Була – і немає. Краса заради краси… Рід Буендіа сам себе звів з цього світу.
Циган Мелькіадес колись записав на санскриті літопис роду, і тільки за декілька хвилин до загибелі Ауреліано Буендіа все ж таки розшифровував загадкове циганське пророцтво. Усі Буендіа самотні, вони не живуть повним, гармонічним внутрішнім життям, тому автор карає цей рід тим, що не дозволяє йому прожити ще хоча б одне – два століття – “тим родам людським, які покарані на сто років самотності, не судилося пройти земний шлях двічі”.
Роман мене вразив. Мною він був прочитаний за два вечори, я так зжилась із родом Буендіа, що була вражена трагічним фіналом. Хотілося вірити у щасливе пророцтво, яке дивом може змінити життя людей, які, здається, вже не живуть, а доживають. Було дуже прикро, що ось так – ні за гріш – було програне життя. Життя людини – життя роду – життя містечка… Маркес відкрив мені очі на швидкоплинність життя і на те, що ми відповідальні за власне життя, а зрештою, – за життя роду, країни і усієї Землі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)