Родина Сірків із роману І. Багряного “Тигролови”
1882 рік… З кількох губерній селяни зібралися в Одесі, звідси їх везтимуть пароплавом на нові землі”, у новий, ще нікому не відомий край. Важкий морський шлях чекає на сміливців: через Індійський океан аж до гирла Амура. Але нічого не поробиш, жити в Україні немає ніякої можливості: землі не вистачає, волі, яку так усі люблять і цінують, нема. Отож…
…Рідну землю покидали, уклін їй складали, береги сльозами поливали і довго-Довго руками та шапками з моря Чорного махали, у краї чужі, далекі, за тридесять земель-морів, на край світу мандрували,
Отак і пливли. Здорово мандрували…
І чого
Для початку з половини перемерли. А далі позвикали. А позвикали – то й зажили! Ого! Ще й як зажили!
Серед цих першопрохідців були й старі Сірки. Минали роки. Люди утворювали на Далекому Сході цілі міста, назви їм давали свої: Чернігівка, Київ, Полтавка, Україна, Катеринославка тощо. Дійсно, багато не витримало труднощів. Але Сірки не такі. У них дух переможців. Вони вирішили кинути виклик суспільству – “по-своєму таки віку доживати”. І не злякало їх те, що більшовики повели насильницьку політику – розкуркулювання. Сірки – справжні господарі. Тому вони вирішили відокремитись від інших і не піддатися колективізації.
Тепер родина живе у лісових нетрях Сіхоте-Аліня. До найближчого поселення, що складається із кількох хат, – SO кілометрів. Здавалося, що ніхто і ніщо не може порушити їхній спокій. Але сталася несподіванка – у їхнє життя увірвався іще один українець, ще один переселенець, але вже недобровільний. Григорій Многогрішний, рятуючи від звіра Наталку, дочку старого Сірка, поранений, втратив свідомість, і дівчина принесла його на собі додому.
Саме через враження цього хлопця, через його думки ми і дістаємо уявлення про те: хто такі Сірки, чим вони займаються, як живуть. Тільки Григорій прийшов до пам’яті, побачив у кімнаті образи в рушниках, матір в очіпку та старовинній спідниці, молоду дівчину, руками якої в кімнаті усе так дбайливо уквітчано. Пізніше, коли хлопець вийшов на вулицю, побачив город, пасіку і глечик, що висів на стовпчику загорожі. Усе свідчило про те, що тут живуть справжні українці. І Григорій не помилився. Національна забарвленість життя Сірків була не лише зовні. Вони жили за старими звичаями, підтримували традиції предків.
Найголовніше, що зберегли Сірки від своїх пращурів, це духовна незалежність, гідність, а від того – і моральне здоров’я. Кожен член родини Сірків є особистістю абсолютно природною, такою, що живе у злагоді з собою та з найближчими людьми. Велику роль у цьому відіграє, звичайно, природа. Сірки близькі до неї, добре знають і розуміють її. Але водночас природа і загартовує їх. Цей екзотичний край страшний, і якщо людина залишиться тут сам на сам із природою, то змушена буде боротися за своє виживання. Сірки ж відчувають себе переможцями.
Фізичну та моральну силу родини підкреслює ще й той факт, що вони ледь не єдині у цьому краї ловлять тигрів. А впіймати такого звіра живцем – справа серйозна і нелегка, це найвище мистецтво. Захоплює також гармонія, яка панує в родині Сірків. Усе тут грунтується на взаємоповазі та взаєморозумінні між членами родини. Такі стосунки – наслідок прадавніх традицій української сім’ї.
Голова родини – Денис Сірко – основний працівник, фізично сильний, кремезний, з ще не втраченою реакцією мисливця. Але він не тільки знаменитий мисливець, він іще і творча людина, Пригадаймо, як він, розповідаючи про своїх предків, що пливли до Далекого Сходу морем, перетворювався на кобзаря. А під час Різдва перед нами постає і зовсім інша людина, що є носієм народної культури.
Але не тільки цим вражає нас Денис. Не можна забути і того, що це великодушна, розумна людина. Він одразу зрозумів, що Григорій – незвичайний гість, що ним ще будуть цікавитись, тому приймає його до своєї родини, ставиться до нього як до сина.
Берегинею усього роду Сірків є мати. Вона справжня господиня, чекає на повернення з полювання свого чоловіка і дітей. Будучи вивезеною з України ще дитиною, вона все ж таки пам’ятає своїх предків, зберігає історію свого роду, тужить за Батьківщиною. Саме вона, ця проста жінка, створює атмосферу добра, злагоди, взаємоповаги і взаєморозуміння.
У таких славних батьків і діти прекрасні. Гриць Сірко, цей справжній тигролов, який живе життям тайгового мисливця, не втрачає і моральних якостей. Він розумний, як і батько. Коли у Хабаровську разом-із Григорієм Многогрішним він прийшов до НКВС, щоб зареєструвати рушницю, одразу ж оцінив становище і вирішив не ризикувати життям свого гостя: “Іди геть! Чекай на вулиці!” Звідки в цьому дикому хлопчиську стільки розуму і обережності? Сказано ж – тигролов!
Винятково чуйною, гордою, сміливою, мужньою і рішучою є сестра Гриця Наталка. Вона не боїться тайгових труднощів, разом із чоловіками іде на полювання, разом із матір’ю підтримує сімейне вогнище. Наталка здатна віддати своє життя за щастя і порятунок свого коханого Григорія. Заради милого вона залишає свій дім і їде за ним у невідомі краї. Мабуть, саме так ше 1882 року її бабуся поїхала за дідусем.
Своїм характером, здатністю відстояти право на щастя дівчина нагадує свою далеку тезку Наталку Полтавку із п’єси І. П. Котляревського. Героїня Багряного гідно доповнює галерею жіночих образів, створених українською літературою.
Образами Гриця і Наталки Сірків автор стверджує, що молодь наша рішуча, сильна, здатна вершити великі справи. Усе це завдяки тому, що мають вони міцні корені, дружну родину, славний рід, тому що кожен з них відчуває, що для них рідна земля. Кожен з них незримими зв’язками сполучений з Україною і може з гордістю сказати: “Я син України, України син”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)